15 січня на платформі «Київстар ТБ» представили детективний трилер «Тиха Нава». Це перший український серіал у стилі true crime (жанр документальних творів, у яких досліджують справжні кримінальні злочини). Сюжет художній, втім натхненний реальними подіями. Найімовірніше, справою серійного вбивці Юрія Кузьменка, жертвами якого стали 13 жінок на Київщині у період з 2003 до 2009 року. Історія ж серіалу розгортається у 2018 році в невеличкому провінційному містечку Тиха Нава. Там вже давно орудує невідомий маньяк, але поліція завіряє, що статистика злочинності нульова, а потрепілі намагаються забути про травму.
Все змінюється, коли туди приїжджає молодий слідчий Адам Юшкевич, щоб розслідувати справу згвалтування його дівчини. У процесі чоловік починає відкривати цілий айсберг свавілля, яке роками приховують у містечку. Окрім цього, йому доводиться дізнатися власну сімейну таємницю про себе.
Серіал отримав здебільшого схвальні відгуки глядачів. Але не обійшлося і без критики, зокрема через деякі проблематичні висвітлення жіночої травми.
Тож далі розповідаємо про плюси та мінуси стрічки та чи варто її дивитися.
В цілому «Тиха Нава» – зразковий детектив, який вдало тримає психологічну напругу. Серіал складається з 8 серій, кожна з яких насичена подіями. Це класичний трилер, у якому переплітаються кілька ліній, але вони не перевантажують, а плавно пазлами займають своє місце у сюжеті.
Режисером виступив Дмитро Андріянов, сценаристами Артем Кобзан, Євгенія Савиченко та Марк Лимаренко. У головних ролях – Олександр Рудинський, Анастасія Пустовіт, Михайло Жонін, Сергій Кисіль, Лариса Руснак, Андрій Самінін, Ірина Островська та інші.
Акторська гра на високому рівні. Чого тільки варта заступниця керівника районного відділу поліції у виконанні Анастасії Пустовіт – її Кіра викликає цілу палітру емоцій, починаючи від відрази на початку, та до співчуття і навіть розуміння наприкінці.
Також варто відмітити Олександра Рудинського та усіх другорядних акторів, у серіалу майже не було театрального присмаку.
Та й теми, які тут піднімаються, особливо болючі для України – сексуальне насильство до жінок.
“У нас починають знімати викривальні історії про насильство, довготривалі аб’юзивні стосунки. Але, мені здається, порівняно з іншим світом ми поки відстаємо саме в правах жінки, ставленні до жінки, розумінні який досвід вона переживає. Особливо у нас віктимблейминг, коли жертву звинувачують і засуджують, через те, що вона постраждала, – поділилися Анастасія Пустовіт у подкасті «КіноUA». – “Ця історія, яка трапилася багато років тому в нас, може відкрити двері у минуле української жінки”.
Значну увагу тут приділяють і досвіду жінок, які стали жертвами маньяка, і постраждалим від цього. Через те, що тут багато персонажів, інколи ці жінки починають губитися на фоні. Але втім, вони запам’ятовуються і відтворюють долі жінок різних поколінь.
Ми дізнаємося, на що пішла поліція щоб тримати ілюзію спокою у Тихій Наві. Родичів загиблих маніпуляціями примушують мовчати, нав’язують їм сором через пережите, відчуття провини за спроби розібратися. Для місцевих розкрити правду про загибель жінки – це вже стає не про те, щоб встановити справедливість, а про паплюження її пам’яті.
І це не лише реальність життя у провінційному містечку. Це і наша нинішня реальність: постраждалі від насильства жінки досі стикаються з віктимблеймингом, тиском аб’юзивного партнера та упередженим ставленням суспільства і байдужістю правоохороних органів. У багатьох випадках жінка опиняється сам на сам зі своєю травмою, майже як героїні «Тихої Нави».
Проте чимало глядачів відмітили великий недолік, який автори чомусь не врахували. На початку серіалу немає попередження про сцени насильства, яких далі дуже багато. Опис серіалу не компенсує цього, а короткий 30-секундний ролик після серіалу, у якому актори закликають не мовчати про насильство і додають номери гарячої лінії підтримки, на жаль, теж не замінить дисклеймера. Тому що без нього жінки, які мали подібний досвід, можуть повторно травмуватися спогадами від побаченого.
Також дуже дискусійний момент пов’язаний з однією з жертв вбивці, яка отримала оргазм під час зґвалтування. Такі випадки справді бувають, але досі не всі розуміють, що це – природна реакція тіла і захисний механізм від болю. Дуже доречно підмітила кінокритикиня та режисерка Альона Шилова, що цією лінією автори серіалу могли би спростувати міф, що зґвалтування може сподобатися жертві. Та ще раз нагадати, що хоч таке трапляється, це ніяк не робить цей акт менш жахливим. Натомість у серіалі просто продемонстрували як потім ця жінка фанатично шукала маньяка і так само загинула від його рук. Дуже прикро, що після пропрацьованих жіночих персонажів автори так недбало підійшли до цієї арки та упустили можливість висвітлити її більш коректно.
Тому враження від серіалу трохи двоякі. Його точно варто подивитися і оцінити як росте якість українського кіно. Водночас це і приклад, що нам ще є чому вчитися у висвітленні жінок та їхнього різного досвіду проживання травми.
