27 лютого на стрімінгу вийшов міні-серіал «Токсичне місто» – заснований на реальній історії британських жінок, які подають позов до суду проти міської ради, звинувачуючи її у недбалості під час реконструкції металургійного заводу. Депутати знали, що ґрунт, який вони викопують і перевозять з території заводу, повний токсичних речовин, але знехтували заходами безпеки – і шкідливий пил з відкритих вантажівок поширився містом серед людей. У багатьох жінок народилися діти з вродженими вадами кінцівок. Тож вони разом з журналістом і адвокатами починають розслідувати цю підозрілу справу. Чиновники ж в свою чергу не визнають провини та роблять все можливе, аби не втратити свої прибутки та репутацію. Але постраждалі мами теж не здаються і прагнуть досягти справедливості для своїх дітей.
Протягом 13 років постраждалі жінки збирали докази проти міської ради та все ж домоглися справедливості. Уперше у світі суд визнав шкідливий вплив забрудненого повітря на ненароджених дітей. Творцям серіалу вдалося вмістити цю тривалу історію боротьби в 4 змістовні епізоди. Сценаристи трохи змінили деякі події та ввели нових персонажів, щоб додати драматичності, проте у сюжеті цікаво переплетені теми, які часто відштовхують більшість глядачів: екологічні забруднення, суди, жадібність і байдужість великих компаній та трагічний вплив цього на інших людей. Режисер Мінкі Спіро й сценарист Джек Торн змогли якісно розповісти таку, здавалося б, давню історію ще з кінця минулого століття – і це хороший приклад, і дійсно вартісний серіал, чого часом не очікуєш від Netflix. Акторський склад теж чудово впорався: головні ролі мам зіграли Джоді Віттакер (відома роллю у «Чорному дзеркалі», «Доктор Хто»), Еймі Лоу Вуд (успішно дебютувала у «Сексуальній освіті»), другорядні ролі – Клаудія Джессі, Роберт Карлайн, Джо Демпсі та інші.
Для серіалу навіть створили особливу промо-компанію – на вулицях Великої Британії з’явилися «зникаючі» білборди, які використовують дані про якість повітря в реальному часі, щоб візуально показати рівень забруднення по всій країні. Якщо якість повітря хороша, на білборді можна побачити постер серіалу. Але якщо повітря забруднене, білборд покриваються хмарою диму, приховуючи зображення. Так кампанія підкреслює жахливу реальність: те, що ви не завжди бачите забруднення, не означає, що воно не впливає на життя.
«Бомба уповільненої дії»
Усе починається з 1995 року в містечку Корбі, яке славилося своїм величезним металургійним заводом – одним з найбільших у Європі в середині 1980-х років, – тисячі шотландців переїжджали, щоб працювати на ньому. Але у 1979 році «Британська сталь» закрилася і лишила 10 тисяч людей без роботи, що неабияк вдарило по місту. Згодом до міської ради приходять новообрані депутати – лейбористи, вони хочуть покращити інфраструктуру міста та створити на території колишнього заводу житлові комплекси, парки, зони для розвитку туризму. Коли робітники розчищають землю, молодий інженер Тед через аналіз ґрунту виявляє безліч небезпечних речовин: миш’як, хром і важкі метали. Але ніхто не зважає на це та не дотримується санітарних правил – і вже з перших кадрів ми бачимо, як ця халатність і бажання якнайшвидше підзаробити запускає «бомбу уповільненої дії». Перевозячи на кузовах забруднені відходи через місто, вони здіймають рудуватий смердючий пил, що згодом матиме жахливі наслідки для людей і природи.
Далі ми знайомимося з різними жінками, які невдовзі вже стануть мамами. Запальна Сьюзан Макінтайр та її чоловік Пітер вже мають маленького сина, але радіють другій вагітності. А для скромної бухгалтерки Трейсі Тейлор і Марка це буде перша дитина. Вони зі С’ю зустрічаються у палаті пологового, тому що у їхніх дітей помічають відхилені від норми рухи. Хлопчик С’ю народжується з деформованою рукою, а Трейсі втрачає багато крові під час пологів і взагалі дивом виживає. На жаль, її донька прожила лише кілька днів через вроджені вади серця, легень та інші проблеми померла.
Ці події змушують обох жінок звинувачувати у всьому себе, хоча лікарі запевняють, що ускладнення у їхніх дітей – не провина матерів. С’ю вважає себе найгіршою матір’ю, яка тільки може бути, але хоче виправити це. І хоч у неї непростий характер, вона виявляється набагато сильнішою за свого чоловіка, який покидає її з дітьми, бо новонародженій Конор нібито не схожий на нього і не може бути його сином. І це також нагадує, що у 90-х роках дітей з вродженими вадами часто сприймали вкрай негативно, іноді навіть самі батьки.
С’ю помічає схожі проблеми у дітей інших жінок і розуміє, що це стає не поодиноким випадком, а поширеним явищем у Корбі.
З нею зв’язується журналіст-розслідувач, який припускає, що випадки народження дітей з вадами кінцівок можуть бути через отруєну воду чи електрохвилі. Тим часом Трейсі вдруге вагітна і коли С’ю дізнається про вади і смерть її першої доньки, вона таки наважується долучитися до розслідування щоб зрозуміти, хто ж у цьому насправді винен. Коли виходить колонка про це у газеті, жінки дякують С’ю, тому що тепер вони знають, що не одні. Дехто звинувачує жінку в хайпі, але вона робить це не заради своїх фото на перших шпальтах і грошової компенсації – а заради справедливості, щоб довести, що це злочин зі свідомої недбалості, який спіткав не тільки її, а десятки дітей та їхніх мам.
«Я люблю твою ручку, бо я люблю тебе»
Тут хочеться виділити стосунки С’ю з її сином Конором. Від відчаю і не охочого бажання торкнутися до нього на початку, жінка поступово приймає його таким, який він є. Хлопчик змушений весь час проводити на операціях щоб відновити руку. Через це він пропускає школу і йому важко знайти друзів. Але попри свою інвалідність Конор відстоює себе не тільки перед однолітками, а й перед мамою, яка хоч і намагається йому допомогти, але мимоволі ще більше ускладнює йому життя. Ще в юному віці він впевнено каже їй, що приймає свою руку і може жити з цим. С’ю поступово прислухається до нього та їхні взаємини покращуються.
«Я люблю твою ручку, бо я люблю тебе», – каже вона йому через якийсь час, і це не порожні слова. Вона багато часу присвячує своїм синам і щиро дбає про них, демонструючи, що і без допомоги чоловіка можна виховувати достойних дітей.
Паралельно ми спостерігаємо історію вже згаданого молодого інженера Теда Дженкінса, який перший помічає махінації фірми. Його намагаються підкупити, щоб він «не створював проблем». Невдовзі помирає хворий батько Теда, котрий був начальником на тому славнозвісному заводі. Чоловік розуміє, що діє всупереч інтересам посадовців і наражає себе на ризик, коли таємно робить копії тендерів проєкту, але не може залишитися осторонь. Зрештою, його звільняють за дрібні махлювання за проїзд, а бізнесмени починають маніпулювати його почуттями до покійного батька, говорячи, що Тед осоромив його і зрадив його друзів. І хоча Тед сприймає це дуже близько до серця, він все ж передає документи депутату Сему Хейгану, товаришу голови лейбористів Роя Томаса. Для Роя гроші стають пріоритетом. Хейган з прикрістю бачить, як амбіції та підлість Роя не відбудовують, а руйнують місто і його мешканців. Сам Рой – збірний образ посадовців, яким так не вдалося втілити свої плани щодо реконструкції заводу.
Мами, які винуватили себе у вадах дітей, об’єднуються великою громадою, і разом з адвокатами починають з’ясовувати причини вад своїх дітей. Але епідеміологічне дослідження не виявляє жодних аномалій у воді. Влада не бачить проблеми, потайки замітає докази, проте С’ю і Трейсі це не зупиняє, навіть коли справа розтягується з 1995 аж до 2009 року. Для того, щоб виграти, доводиться йти на поступки і робити складний вибір. Зокрема Меггі Махон, яка теж буде свідчити проти фірми, в якій працює її чоловік Дерек. Адвокат Дез Коллінз, який взагалі робить це все задарма, заради справедливості, а не грошей, показує, що світ дійсно ще не без добрих людей, яким болить трагедія інших. Усі їхні зусилля згодом виправдовують себе і доводять — згуртованість і рішучість громади долають спільний біль.
Хоч ці події відбувалися досить давно, у інший час і в іншій країні, серіал показує це так, що багато хто може впізнати свій власний досвід і нинішню поведінку влади своєї країни. А додана драма добре підкреслює моральні дилеми героїв, важку боротьбу, в якій неминуче доводиться чимось жертвувати, і як жінки попри все підтримують одна одну.
Так, моментами його нелегко дивитися, а деякі образи можуть здатися трохи перебільшеними, та все ж якщо вам теж відгукуються ці теми – ви не пожалкуєте, що витратили час на перегляд.
Раніше ми розповідали, як громада села Мархалівки бореться проти будівництва Національного військового меморіального кладовища на ділянці з високими ґрунтовими водами.
