Сьогодні в широкому прокаті стартувала швейцарсько-французька трагікомедія «Народ VS Космо»(«Le procès du chien»). Це дебютний фільм французької акторки Летиції Дош, яка була не тільки його режисеркою і сценаристкою, а ще й зіграла головну жіночу роль – відчайдушну адвокатку, яка готова на все, аби врятувати собаку Космо від евтаназії. Прем’єра фільму відбулася в категорії «Особливий погляд» 77-го Каннського кінофестивалю, а виконавець головної ролі Космо, песик Коді, був удостоєний собачою «Пальмовою гілкою» – головною нагородою кінофестивалю.
Зізнаємося, ми з особливим трепетом чекали цього фільму, адже його посили про прийняття тварин і зміни їхніх прав на рівні з людьми мають лунати не лише в інфопросторі – про це також треба сміливо промовляти через кіно. Якщо коротко підсумувати найголовніше про цей фільм – він не тільки не розчарував, так ще й став чудовим прикладом, як у комедії поєднати кілька соціальних тем: і судові процеси, і роздуми про місце і роль тварин у нашому житті, і боротьбу різних жінок, які прагнуть бути почутими. Окрім цього, «Народ VS Космо» навіть у формі сатири змушує замислитися про це все на неочікувано глибокому, філософському рівні.
За сюжетом собаці Космо загрожує смертельний вирок: він тричі покусав людей, тож тепер за законом його мають приспати. Його господар слабозрячий чоловік Даріус не полишає спроб врятувати песика, хоча справа по всім міркам безнадійна. Але за неї береться відчайдушна адвокатка Авріл Луччіані, не зважаючи на те, що всі попередні складні випадки вона програвала.
Космо стане першою собакою, якого судитимуть на першому собачому процесі ще з часів середньовіччя. Його історія настільки розчулює і водночас обурює несправедливістю, що Авріл має намір виграти в суді та захистити песика. Але є нюанс – юридично собака не має таких же прав, як людина, бо її розглядають як річ і власність, що неабияк ускладнює роботу адвокатки, але не зупиняє її.
«Ми знищуємо їх, але в правовому полі це не є вбивством»
За словами режисерки в Hollywood Reporter, історія не заснована на кейсі однієї конкретної собаки. Це скоріше збірний сюжет, який досліджує особистість собаки з юридичної та філософської точки зору та можливість надання їм особливих прав. Водночас для основи фільму Дош обрала кілька реальних випадків, коли власників собак судили за дії їхніх вихованців, а одна з таких справ навіть дійшла до Європейського суду з прав людини.
«Для мене був дуже цікавим вплив, який це справило на місто», – згадує режисерка. – «Люди були дуже захоплені цією історією: виходили на демонстрації, поширювали петиції. Вони були дуже залучені в цю історію, я вважаю це дуже значущим, тому що це означає, що ці справи сильно зачепили людей. Закон розглядає тварин як речі, тому ми можемо їх їсти, можемо їх вбивати, коли вони становлять для нас загрозу. Ми знищуємо їх, але в правовому полі це не є вбивством».
Законодавство щодо статусу тварин лише нещодавно почало змінюватися. Деякі країни, як от Франція, Бразилія та Велика Британія визнають, що тварини здатні відчувати як страх і біль, так і позитивні емоції, як захоплення і радість. Але багато країн, зокрема і США, досі цього не впровадили. В цьому плані фільм також важливий для України, адже багато справ, пов’язаних з жорстоким поводженням з тваринами, в нашій країні, на жаль, навіть не доходять до суду через бездіяльність правоохоронних органів.
«А що, якби собака перестав бути річчю, а стане кимось? Як би з цим впоралося правосуддя?» – запитала себе Летиція. – «Це було дуже смішно і водночас породило багато питань, тому що особистість тварини не така сама, як в людини. Тоді хто ж вони? Тут виникла порожнеча, а коли є порожнеча, з’являється пристрасть».
Отож, вона вирішила зробити комедію, яка зачіпає вплив статусу людини на інші види, тому змістила сюжет, поставивши на лаву підсудних не господаря, а його собаку, розповіла Дош в інтерв’ю Vogue France.
До речі, про песика: головну роль Космо зіграв десятирічний бельгійський малінуа Коді. Він виріс на вулиці Нарбонни у Франції та, за словами режисерки, пережив багато чого. На її думку, саме тому він проявляє так багато різних емоцій і задоволення від роботи з людьми. Актори згадують, що він був надзвичайно професійним – і це, власне, відповідає на саме питання фільму «Чи варто з тваринами рахуватися?»
З притилку Коді забрала дресирувальниця Жюльєтта Ру-Мервей з компанії «Dog Trainer», вона опікується ним і дотепер й наглядає, щоб зйомки не були йому дискомфортними й допомагає їх належно адаптувати для собаки.
Цікавий факт, що на ранніх стадіях роботи над фільмом Дош думала змінити тему після зустрічі в одному потязі із Жюстін Трієт – режисеркою дещо схожого фільму «Анатомія падіння», в якому теж відбувається суд, а серед героїв собака, персонаж з порушенням зору і діти.
Це не просто комедія
Щодо самого фільму тут варто зазначити, що він трохи хаотичний через кілька сюжетних ліній. Дош пояснила, що вона хотіла вмістити в нього усе те, що є в її звичному повсякденному житті. Тому вона спеціально зробила стрічку ніби з низки фрагментів, які більше вписалися би в серіал. Хоч сюжет подекуди дивакуватий і збиває з пантелику різкими поворотами, враження приємне і навіть освіжаюче. Гумор і абсурдність стрічки не виглядають карикатурними, а навпаки викликають щирі емоції. При цьому це не просто комедія заради комедії: режисерка справді заклала цінні меседжі не лише про наші стосунки і поводження з тваринами. Вона вдало поєднала це і з проблемами у правовій системі, сприйняття мігрантів, жінок та соціальних служб. Окремо хочеться виділити зворушливі моменти взаємин адвокатки і сусідського хлопчика – хоч вони не рідні одне одному, проте у їхньому, здавалося би, простому спілкуванні піднімають не менш глибокі теми, як от коли хлопчик питає, як Авріл вдається любити людей.
Тим часом їй заважає не тільки застарілий закон, зʼявляється й завзята опонентка – прокурор Розелін Брюкенгаймер, яка хоче стати мером і гнучко підлаштовується, щоб отримати суспільне схвалення. Доходить навіть до того, що вона звинувачує Космо у сексизмі, бо він покусав лише жінок. Коли Авріл таки вдається досягнути, щоб Космо судили як живу істоту, для нього проводять цілу етичну комісію з різними експертами: від філософа до психіатра. Але питання про те, чи варто вважати собаку свідомою істотою, наділеною душею, яка розрізняє добре і погане, та по яким взагалі параметрам її розглядати викликає лише більше суперечок.
Поступово головна героїня розплутує цю справу і повертається до витоків справжньої природи собаки, коли просто залишається з Космо наодинці, подалі від міського шуму. Вона починає розуміти його істинну натуру та емоції, й усвідомлює, що насправді це не з ним щось не так і його не треба «виправляти».
А вже що з цього вийшло – дізнаєтесь після перегляду, бо цей фільм його вартує й не залишає байдужими навіть тих, хто не вперше стикається з важкими історіями тварин. Бо стрічка далеко не лише про Космо. Як казала сама Авріл у своїй останній потужній промові, його справа кидає виклик світу – а чи справді ми хочемо жити у світі, де поважають природу та унікальність кожного?
