Останні роки батарейки стали для українців справжньою необхідністю: під час відключень світла саме вони живлять ліхтарі, павербанки та інші пристрої. Проте після використання батарейка перетворюється на джерело загрози для довкілля. Екологічний проєкт зі збору та перероблення батарейок BatterFly підготували для URSA.MEDIA матеріал про вплив використаних батарейок на довкілля та розповіли, як їх правильно утилізувати.
Якщо батарейку викинути у звичайний контейнер, на сміттєзвалищі під дією вологи й перепадів температур корпус швидко руйнується, а всередині починаються хімічні реакції. Метали та сполуки з батарейки — цинк, марганець, нікель, залізо, калій, іноді кадмій чи свинець потрапляють у ґрунт і воду. Забруднення може тривати десятиліттями, впливаючи на природу і здоров’я людей.
У країнах Європейського Союзу існують системи, які дозволяють вилучати навіть ті батарейки, що випадково потрапили до побутових відходів, і спрямовувати їх на переробку. Це допомагає мінімізувати екологічні ризики та зменшує забруднення довкілля. В Україні ж подібна система відсутня, тому батарейки, потрапляючи у звичайне сміття, фактично стають джерелом значної шкоди для навколишнього середовища.
В Україні більшість батарейок не вважаються небезпечними
Українське законодавство у сфері відходів поступово наближається до європейського, але працює воно поки частково. Більшість портативних батарейок офіційно не вважаються небезпечними, проте це не означає, що їх можна просто викидати. У BatterFly кажуть, єдиним безпечним способом поводження з батарейками є окремий збір.
У відкритих джерелах немає точного показника річного споживання батарейок, адже частина імпорту прихована всередині товарів — іграшок, техніки, павербанків. Орієнтиром слугує річний імпорт портативних елементів живлення — близько 3250 тонн. В нашій країні, на жаль, поки немає переробних заводів, тому обсяг, що вдається зібрати, або їде на спеціалізовані європейські підприємства, або залишається в Україні на спеціальному зберіганні до появи потужностей переробки батарейок.
Цього року, за оцінками учасників ринку, країна зможе зібрати та підготувати до експорту близько 300–350 тонн, тобто приблизно 10% від орієнтовного імпорту.
Ці 10% мають значення. Навіть у Європі з обов’язковими правилами та штрафами збір рідко сягає половини реалізованих обсягів. Регуляція без зручної інфраструктури і зрозумілої мотивації для споживача працює лише частково.
Що відбувається з батарейкою після того, як ви її здали в бокс компанії?
Типовий маршрут має кілька етапів. Спершу — збір у спеціальні бокси та транспортування на ліцензований склад. Далі — сортування за хімічними типами, що дозволяє зменшити вартість подальшої обробки і відповідає європейській практиці. Власне переробка відбувається вже на заводі: елементи проходять контроль і додаткове сортування, подрібнюються у герметичній дробарці без доступу повітря, після чого матеріали розділяють на фракції. Феромагнітна частина (переважно сплави з залізом, нікелем, хромом) йде на очищення та металургійні процеси; так званий «чорний порошок» — суміш сполук цинку і марганцю спрямовується на гідро- або пірометалургійну переробку; рештки пластику, паперу та ПВХ мають свій код відходів і відповідне поводження. Сукупно така технологія класифікується як відновлення ресурсів (R4): метали повертаються у виробництво, графіт використовують у металургії, сполуки цинку та марганцю — у хімічній промисловості та добривах.
Окремої уваги потребують батарейки, що містять токсичні елементи. Їх у змішаному потоці небагато, оцінки коливаються в діапазоні 3–5%. Такі відходи зберігають окремо й експортують за спеціальною процедурою. Після початку повномасштабної війни отримання дозволів на приймання небезпечних вантажів у частини європейських країн ускладнилося, що додатково підвищує бар’єри для операторів.
Складність також полягає у вартості процесу. Заводи не купують батарейки, а беруть плату за переробку залежно від типу. Тому побудувати власний завод в Україні поки невигідно, адже обсяги збору замалі, а фінансування від держави відсутнє.
Нині всю систему утримують громадські ініціативи та бізнес — саме вони встановлюють бокси, забезпечують логістику і оплачують переробку. Держава поки не бере активної участі: немає ані державних програм підтримки, ані стабільного фінансування.
Щоб ситуація змінилася, потрібні чіткі правила. Впровадження принципу розширеної відповідальності виробника (EPR) могло б стати першим кроком — коли виробники батарейок оплачують збір і перероблення своєї продукції. Так працює більшість країн ЄС. Також важливо створити прозору систему обліку, фінансування й контролю, а ще розвивати інфраструктуру для зручного збору в кожному місті.
Поки держава лише готує правила гри, саме українці формують культуру відповідального ставлення до відходів. І ця культура — найкраща інвестиція у майбутнє.
Детальніше про збір та переробку батарейок ви можете дізнатися на сайті проєкту.
Раніше ми розповідали, як черв’яки перетворюють органічні відходи на добриво.
