Історія українського прикордонника Дениса Рожнятовського та його собаки Джилі могла б стати основою для голлівудського фільму про дружбу та вірність. 24 лютого 2022 року прикордонника Дениса Рожнятовського взяли у полон росіяни, а Джилі окупанти наказали просто відпустити. Вона, щосили бігла за Камазом, який віз Дениса та його побратимів у невідомому напрямку, допоки вантажівка не зникла на горизонті.
Вже після повернення з полону, Денис розповість, що всі три роки сидячи в холодній ворожій камері він згадував свою вірну Джилі та не вірив, що одного дня йому вдасться обійняти свою собаку знову. Але історії зі щасливим фіналом трапляються не лише в кіно, а й в реальному житті. Ми зустрічаємося з Денисом та Джилі в одній зі столичних кав’ярень аби послухати їхню історію з перших вуст та поговорити про емоційний зв’язок собак та людей.
Як і коли ви познайомилися з Джилі?
З Джилі ми познайомилися, коли я підписав у 2021 році контракт і мене призначили на посаду інструктора – кінолога, мені було з дитинства цікаво це. І її за мною закріпили. Джилі мені видала держава.
На момент нашої зустрічі їй було вже 10 місяців, весь цей час вона просиділа у вольєрі, у неї не було ні господаря, ні напарника. Це не дуже добре для собаки, краще щоб вона була з людиною з 2 – х місяців.
Згадайте вашу першу зустріч.
Коли після присяги керівник сказав: ти їдеш отримувати собаку, я хвилювався звичайно, взяв із собою друзів, аби зробити фотографії і ми поїхали у Миколаїв. Я був дуже здивований, коли кінолог вивів собаку, а вона перелякана, світу білого не бачила. Не соціалізована. Джилі взагалі не розуміла хто я і що я для неї. Але минув день, потім два і вона зрозуміла, що я її порятунок. Перші моменти, коли я зрозумів, що між нами встановлюється контакт, був коли ми їхали з нею додому. Я посадив її на переднє сидіння, ми проїхали пару годин і вона почала класти свою морду мені на руки.
Потім ми приїхали додому, я всім розповідав цю історію, я дуже хвилювався. Ми жили в приватному будинку, в нас був вольєр, але я забрав Джилі в кімнату, покупав, і вона полізла спати до мене в ліжко. Після декількох спроб її прибрати, я бачу нічого не виходить, кажу: лягай. Я заснув, прокинувся, а ми спимо спина до спини. В кімнату заходить мама, щоб мене будить, а Джилі встає і починає ричать, я був здивований не пройшло і доби, як вона почала мене захищати.
Як зараз проходить звичайний день службової собаки Джилі?
Зазвичай, день у службових собак починається з вигулу. Далі сніданок і вона приступає до виконання робочих обов’язків. Перед самим пошуком собаці можна нагадати запах через спеціальні запахоносії. В принципі іграшка для собаки є мотивацією, вона починає збуджуватися і працює набагато ефективніше. Наша робота — це огляд транспортних засобів та виявлення схованок із забороненими речовинами. До того, як я потрапив у полон, ми займались саме цим, кожного дня щось шукали. Зараз все те саме, але вже не на КПП, а на міжнародних відправленнях, імпорт – експорт.
Ми нюхаємо посилки. У нас на жаль немає показників, будемо це виправляти. Тому що ми тільки повернулись із навчання, перед самим новим роком в кінці 2021 року, і вже тільки приступили до роботи, як почалося вторгнення і далі полон.
Можете детально згадати, як для вас із Джилі почалося 24 лютого 2022 року?
Ми заступили на зміну 23 лютого. Літало в повітрі якесь відчуття не хороше. Ми дуже довго спостерігали пересування ворожої техніки на тому боці. (КП Чонгар — пункт пропуску на межі з анексованим Кримом, там саме служили Денис та Джилі, – прим. ред). Доповідали, чекали на команди і десь о 5 ранку нам була подана команда: ближче на позиції, в окопи, траншеї. Ми чекали не зрозуміло чого, було страшно, приховувати не буду. Раптово в повітрі над нами завис дрон ворожий і наш командир подав команду: до бою повітря і буквально за декілька секунд по нам почали відпрацьовувати град і міномети. Часу на роздуми не було, ми пішли в укриття і чекали на наступні команди. Потім була подана команда евакуюватися, але ми вже не встигли цього зробити. Все було темно, не зрозуміло. Ворог нас прийняв за своїх, а ми їх з нашими сплутали. Поруч були збройні сили з якими ми взаємодіяли, і так сталося що ми потрапили в оточення в полон. Давати відсіч не могли — проти танку важко.
Ми навіть не зрозуміли, що ми в полон здались. Все настільки було неочікувано і раптово, ми навіть не знали, що це ворог. Бо вони були в тилу, а в тилу були Збройні сили.
Що в цей час було з Джилі?
Джилі була поруч. І я був шокований її поведінкою, адже її не привчали до пострілів, бо вона не штурмова собака. І в той момент коли звучали постріли, прильоти, вона реагувала, наче це була якась гра для неї. Я був здивований, я себе не так хоробро поводив як вона. Вуха навострила, я прямо прикрикував на неї, бо хвилювався, щоб її не підстрелили. Джилі виконувала всі мої команди. Потім нас з хлопцями поклали на асфальт, ми так пролежали довгий час, а далі — завантажили у КАМАЗ і мені наказали відпустити Джилі. Я відпустив, але спеціально з нашийником та повідком. Я сподівався що її побачать, помітять, що це не простий вуличний пес, а собака своя. У неї на ошийнику було ім’я і номер телефону мій, звичайно що він вже на той момент був не актуальним, але кличку хоча би могли знати.
Я дуже хвилювався, було пересування техніки, я боявся щоб її не розстріляли або не переїхали танком. І от мене заганяють в КАМАЗ і один їхній, військовослужбовець, якщо так можна сказати запитує: чия собака бігає? Моя, відповідаю. Позови – каже. Я кличу її, росіянин каже: знімай нашийник і повідок з неї. Я це зробив, і після цього Джилі почала намагатися застрибнути в КАМАЗ, до мене. Я боявся, що вони її там і застрелять. Ми почали відїжджати, а Джилі продовжувала намагатися, але в цих автівках високі борти, в неї не виходило. У нас не було чіткого зорового контакту. Я лежав до неї спиною. Мені було так боляче від того, що відбувається, я розумів, що більше ми з нею ніколи не побачимося. Я не знав чи виживу сам, чи буде жити вона.
Коли ви дізнались, що Джилі все ж жива?
Одного разу в колонію приїхав один із батьків нашого побратима. Я не знаю яким чином він нас знайшов, але ворог дав можливість йому зустрітися із сином, на камеру вивели сина, заради піару. І цей батько через сина передав мені інформацію, що моя собака жива. Що Джилі прибігла в село поряд з Чонгаром, і батьки мого побратима її впізнали і підізвали до себе. Вона застрибнула в машину, а далі вже мої батьки забрали її до себе. Але я в цю історію не повірив. Я думав, що мене заспокоюють. Через рік мені прийшов лист, передали його волонтери. В цьому листі мама розповідала, що Джилі з ними, що з нею все добре, але я не повірив і їй. Я песиміст. Всі рідні розуміли, в яких умовах я знаходжусь, і було відчуття, що вони просто мене заспокоюють, аби я протримався в полоні.
А коли повірили?
Коли повернувся після обміну. Це було одне з перших питань: де собака? Я подзвонив мамі, вона каже: “Із собакою все добре. Вона вдома. В нас не було можливості її вивезти. ( рідне село Дениса потрапило під окупацію. — прим. ред.) За нею “придивляються”. Але насправді люди, які дивилися за Джилі були не дуже хорошими людьми. Годували залишками їжі зі столу, про вигул не було й мови. Собака після життя з ними повернулась в дуже поганому стані, ми дотепер лікуємося.
Що відбувалось далі? Як вам вдалося її вивезти з окупації?
Я звертався до всіх волонтерських організацій, пропонував будь – які гроші, тільки би допомогли вивезти з окупації Джилі. Та всі мені відповідали – це неможливо. Немає документів, це вівчарка. Але одного разу ми зі знайомими відвідували притулок на ВДНГ і я підійшов до входу в Патрон центр, і помітив афішу: “Вивозимо тварин з прифронту та окупованих територій”. Біля входу стояла жінка, працівниця притулку, я запитав у неї чи можуть допомогти мені. Жінка зацікавилась і за кілька днів надіслала мені повідомлення. Передала контакти перевізників. Після довгого спілкування, люди погодились. Було залучено дійсно багато людей, аби вивезти Джилі. Ті, так звані опікуни не хотіли її віддавати. Вона їхала 5 діб, в дуже ослабленому стані. Але все ж вдалося.
Дайте вгадаю, ваша перша зустріч після розлуки була як у фільмах? Джилі певно не вірила своїм очам?
Ви знаєте, я бачив не одне відео, коли після довгої розлуки собаки зустрічають господарів, тому я думав, що вона буде стрибати радіти, але я був здивований коли цього не сталося. Вона зустріла мене з паузою, в неї був ступор. Я думаю вона просто не вірила в те, що бачить. Але вже через пару днів почала тулитися до мене, обійматися, вона повірила, що я з нею і нікуди не дінусь.
За що ви так полюбили Джилі?
У мене взагалі до тварин ставлення інше, ніж до людей. Краще. Собак я люблю з дитинства, Джилі — це частинка мого життя. Вона повністю віддавалась мені. Вона настільки прив’язана та вірна, що покладе своє життя за мене і дуже мало людей є у світі, які можуть повторити те саме.
У кожного петперента є особливий зв’язок з улюбленцем, вони відчувають наш стан, як у вас проявляється?
Тут все індивідуально, буває вона відчуває, що мені погано старається не чіпати, а якщо і чіпати, то обережно, типу: “може пограємося”? Буває коли вона в настрої сама, то може вона може не помічати, що не в настрої я.
Дуже сильно відчувається наш зв’язок, коли ми не поряд. Коли мене немає, вона починає нервувати, шукати мене, у неї є страх мене втратити. Джилі ніби каже: я буду робити що ти хочеш, тільки щоб я була з тобою. Були історії коли я залишав її зі знайомими на певний час і вона починала сильно стресувати, перестає їсти, і може навіть проявляти агресію до людей. Це до тих пір, поки я не повернусь.
Що ви найбільше любите в характері Джилі?
Вона дуже вірна. Мені варто лише зробити ось так: Джилі пішли. І все. Вона за будь – який кіпіш і двіжуху. Вона у вогонь і в воду, вона — справжній напарник як у фільмах.
В чому ви з нею схожі?
Я такий же азартний як Джилі. Якщо Джилі чимось загорілась, вона буде добиватися до останнього. Я такий самий.
Сьогодні дуже багато військових і цивільних мають ПТСР
Я трішки знайомий з анімалотерапією, коли за допомогою комунікації з тваринами лікують психологічні розлади. Зі свого власного досвіду скажу, для мене будь – який контакт з тваринами — це номер 1. Відкривається душа і я стаю м’якішим, тварини мені прям душу вивертають. До них я відчуваю повну довіру, вони не знають що таке зрада, власні інтереси, ти знаєш, що собака буде поруч з тобою, ти їй потрібен просто, тому що ти є, ти для неї мама і тато і Бог.
Чи має порода значення при роботі з ПТСР на вашу думку?
Порода у питанні емоційної підтримки, як на мене не має жодного значення. Будь-яка собака справляється з цією задачею, допомагає боротися з проявами ПТСР. Всі тварини — це шерстяні психологи, на мою думку.
Розкажіть, як ви познайомилися з компанією Kormotech?
Я познайомився з компанією Kormotech після того, як волонтери повернули мені Джилі, про нас тоді вийшла певна кількість інтерв’ю і після них зі мною зв’язалися з Kormotech та запропонували допомогу у лікуванні Джилі. Мені було настільки приємно, що аж незручно. Бо я ж здатен і сам попіклуватися про свою собаку, так це трохи фінансово важко, але все ж. Тому мені було незручно приймати допомогу, але і відмовити теж якось не правильно. Я опинився в положенні: нехай Джилі скаже.
Компанія Kormotech спільно з громадською організацією U-Hearts та ЛКП ЛЕВ запускає проєкт “Компаньйони” — це навчання собак, які стануть емоційною підтримкою для всіх, хто пережив травми війни.
Як на мене, то проєкт «Компаньйони» — це дуже цікаво та важливо. Адже травми війни самі по собі не пройдуть, з ними треба працювати. І те, що роблять засновники проєкту — це неймовірний вклад у психологічне здоровʼя українців. Я би й сам хотів допомагати військовим повернути нормальний психологічний стан. Чому ні? Потрібно робити добрі справи.
Як думаєте, спрацює ця ідея?
Я думаю спрацює навіть більше ніж на 100%, бо як я вже казав, впевненості у собаках в мене більше, ніж в людях. Але знову ж таки, не кожна собака підійде, є не соціалізовані тварини, з якими спочатку потрібно попрацювати.
Від редакції: громадська організація U-Hearts оголосила “збір компаньйонів” – для запуску першого пілоту програми емоційної підтримки. Мета — 500 000 гривень. Зробити донат можна за цим посиланням.
Відеоформат інтерв’ю з Денисом та Джилі дивіться на нашому Youtube – каналі.
