Малі нащадки Графа Дракули. Вони зібрали довкола себе багато стереотипів, пліток та невиправданих страхів. Люди зовсім мало знають про кажанів і часто бояться їх, сприймають за кровопивць, гризунів та шкідників. Насправді ж, рукокрилі харчуються фруктами, нектаром та комахами, а ще рятують екосистему України від шкідників. Бетмен би ними пишався, адже кажани – ще ті супергерої. Конкретно наші герої впродовж літа з’їдять близько 600 кілограмів тамтешніх шкідників та врятують безліч дерев.
У липні минулого року ми відкрили для себе унікальну локацію Дніпропетровщини – Зелений Гай. Сьогодні журналісти URSA.MEDIA знову повертаються сюди, за кілька годин тут розпочнеться магічне дійство – кажанячий випускний.
Подивитися на випускний, що відбуватиметься у Зеленому Гаю, прийшло близько 120 людей. Сама ж акція просвітницька та безкоштовна, оскільки її мета – розповісти людям про важливість кажанів для екосистеми та розвіяти усі стереотипи довкола рукокрилих. Адже просвітництво – один із способів порятунку.
На локації планують випустити близько 1000 червонокнижних кажанів трьох видів : руду вечірницю, кажана пізнього та нетопира середземноморського. Звучать вони складно, але усе це наші українські кажанчики, природним середовищем для яких є Дніпропетровська область.
Кажани протягом зими проходили відновлення в Українському центрі реабілітації рукокрилих, який сьогодні й привіз їх з Харкова до Дніпра. На рахунку цієї громадської ініціативи вже понад 27 тисяч врятованих в Україні кажанів. Кожен кажан, який потрапляє до центру, має свою трагічну історію: когось через власний страх скривдили люди, хтось отримав контузію чи іншу травму війни. І ці 1000 бетменів, які подолали шлях від Харкова до Дніпра сьогодні, не виключення – кожен з них мав травми, пройшов реабілітацію та нарешті готовий знову ринути в сутінкове небо. Всі ці кажани є представниками видів з червоної книги, наголошують працівники центру.
З покоління в покоління вони прилітають в одні й ті ж сховища
До випуску кажанів ще близько години, гості Зеленого Гаю підходять до стійок, за якими стоять волонтери, розпитують усе про кажанів, купують тематичний кажанячий мерч, п’ють каву та насолоджуються моментом. У найтихішому закуточку локації уже розвісили різноколірні мішечки з кажанами. Організатори просять поки не турбувати рукокрилих, однак журналісти та усі зацікавлені все одно підходять до мішечків та прислухаються до таємничих звуків кажанячого попискування.
Аби трохи відвернути увагу людей, керівник центру реабілітації рукокрилих Антон Влащенко демонстративно дістає скляну стійку, поміщає у неї декілька кажанчиків та починає розповідати людям усе про них, паралельно відповідаючи на найпоширеніші питання:
«Ми організували цю акцію, аби ви зрозуміли, які ж рукокрилі насправді, як вони виглядають зблизька, чим харчуються, які у них проблеми… Конкретно зараз вони просто хочуть летіти, все інше їх не цікавить.»
«Кажани дуже розумні. Вони запам’ятовують одне одного, із покоління в покоління прилітають в одні й ті ж сховища. Це можуть бути дупла, горища приватних будинків і навіть печери, якщо мовити про Захід та Південь країни.»
«Ви бачите кажана як правило краєм ока, коли він просто десь промайнув. Загадкова тінь у вечірніх сутінках. Ви не розумієте який він насправді на розмір, як виглядає його крило. А зараз маєте нагоду подивитись», – на цьому моменті розповідь Антона перериває гостя Зеленого Гаю:
– А наскільки вони небезпечні? Мені у квартиру один раз залетіла летюча миша і я не знала що робити…
– Насправді кажани абсолютно безпечні для людини, звичайно окрім випадків, коли можуть вкусити. Тому категорично не можна брати кажанів голими руками. У рукавичках навіть великий кажан, такий як руда вечірниця, вас не прокусить. І шансів, що ви отримаєте якусь хворобу також не буде. Безумовно, як і усі ссавці, кажани переносять сказ, тому без рукавичок їх брати не можна. Звісно, як і будь-яка тварина, кажани будуть захищатись та намагатися вас вкусити, але це роблять усі ссавці, не лише кажани, – пояснює керівник центру.
– А легенда про те, що вони п’ють кров і можуть чимось заразити людину – це лише легенда? – лунає голос іншого гостя з натовпу.
– Частково ні, адже існують два види кажанів, які харчуються кров’ю. Одна обидва види мешкають у Південній Америці, тому шансів, що ви зустрінете такого в Україні, фактично немає. От якщо ви прогулюватиметесь джунглями Амазонки – ось там шансів звичайно більше. Але в Україні й усьому Старому Світі таких видів немає, – заспокоює Антон Влащенко.
Кожен кажан з’їдає одного москаля!
Історія волонтерки реабілітаційного центру Поліни Полярної почалася з одного врятованого кажана. За фахом Поліна викладачка англійської для дорослих, учні підтримують її захоплення та знають про те, що дівчина доєдналася до команди Харківського реабілітаційного центру:
«І наступного дня зранку ми вже відправили його в центр реабілітації, там він отримав допомогу, що й допомогло йому вижити. Таким чином почалася моя робота у Центрі реабілітації Рукокрилих. Ми розуміли, що роботи багато, а волонтер у Дніпрі був всього один. Кажанів було надто багато, люди до нас зверталися буквально кожен день. Тому ми з хлопцем вирішили допомогти… Кожен день закінчується тим, що ми годуємо кажанчиків. Я навіть не знаю скількох особисто ми вже врятували – близько 50 кажанів за зиму ми вигодували точно.
Люди часто не замислюються над тим, що рукокрилі дуже крихкі. Нам завжди страшно їх брати вперше, аби не пошкодити. На початку роботи нам розповідали які саме кажани можуть нести небезпеку людям та у якій мірі. Розуміючи, що ми ніяк не зможемо від них отримати ушкодження, ми вирішили, що це досить добра робота, яку не так проблемно поєднувати з особистим життям. Але сам факт того, що вони маленькі та крихкі й те, що ти ніколи не знаєш та не вгадаєш їх самопочуття – це відповідальність».
Сонце у Зеленому Гаю от-от сяде. Господарі сироварні метушаться, заварюють людям каву і сподіваються встигнути потримати у руках бодай одного з останніх випускників. Євгенія та Анатолій радо прийняли організаторів та волонтерів Харківського реабілітаційного центру рукокрилих на території екоферми.
За 40 хвилин до початку випуску Анатолій зібрав довкола себе увагу усіх гостей та подякував за небайдужість. Господар розповідає про надважливий внесок у тамтешнє довкілля усіх майбутніх випускників:
«Довкола нас багато фруктових дерев, садів засаджених яблуками та іншими фруктами. Я вам так скажу: зараз ми робимо дуже гарну справу. Ми збільшуємо популяцію кажанів і даємо цим червонокнижним тваринам розвиватися у своєму середовищі. Урбанізація наших областей знищує багато популяцій. Ще ця війна… Яка так само знищує кажанів. Тому зараз ми робимо те, що вплине на майбутнє нашої природи та на майбутнє цих видів.»
«Кожен кажан з’їдає одного москаля!» – жартує Анатолій з метою трішки розслабити трохи схвильований натовп, адже чи не кожен з присутніх не просто вперше в житті триматиме в руках таку унікальну тварину, а ще й має випустити її у перший після реабілітаційний політ.
Нарешті організатори просять присутніх розподілитися по групах, адже за кілька хвилин сяде сонце – й тоді можна буде випускати кажанів.
Правило номер один – дочекатися заходу сонця
Увагу все більшої кількості відвідувачів привертає до себе волонтер за стендом. Хлопець протягом усього заходу терпляче відповідає на десятки питань від дітей та дорослих та показує як правильно годувати кажанів, а також розповідає та наочно демонструє анатомію рукокрилих. Наприкінці випускного він власноруч випустить найменших і найтендітніших з рукокрилих:
«Вона вже певно з’їла не одна личинку, тому їсти не хоче. Також наочно можна зрозуміти самець це чи самка. Я можу продемонструвати. Ось це, наприклад, самка. Якщо я покажу самця, ви по суті зрозумієте різницю.
Ось тут у нас задні лапки, ними вона за все чіпляється. А ось крило, дивіться яке гарне. Коли кажан летить, він може здаватись великим, бо розмах крил у них близько 30 сантиметрів. Он зараз усе почнеться, ходімо до Антона!..»
За 5 хв до початку Антон Влащенко проводить інструктаж про те, як запускати кажанів, аби нікому не нашкодити:
«Правило номер один – дочекатися заходу сонця, адже кажани дуже вразливі до сонячних променів і при денному освітленні можуть стати легкою здобиччю для птахів.
Правило номер два – не тримати кажана голіруч. Кладете кажана обережно на долоньку, простягуєте і дивитесь чи збирається він летіти.
Якщо кажан не летить або десь падає, то ви обов’язково кличте нас і ми забираємо його назад. Ми не можемо гарантувати, що усі кажани на 100% готові летіти. Зазвичай на кожному випуску трапляється декілька особин, яких ще потрібно годувати та реабілітувати. І головне – не створюйте натовп, особливо на початку дійства…»
Перший кажан підіймається у небо Зеленого Гаю о 18:01, і нам вдається зафіксувати цей момент:
Увагу журналістів та гостей привертає цікава пара: жінка та кажан в її долонях, який не хоче летіти. Бетмен позує перед телефонами та тішить публіку своєю красою. Хвилин за 20 такий розвиток подій схоже набрид рукокрилому, бо той нарешті здіймається у небо за іншими…
Жінка махає йому рукою: «Щасливої дороги, кажанчику»
Коли майже тисяча кажанів здійнялася у небо, власники ферми Євгенія та Анатолій встигають відпустити останніх рукокрилих.
Протягом трьох тижнів подібні акції продовжились у Києві, Харкові, Запоріжжі, Кропивницькому, Полтаві та інших містах, а загальна кількість врятованих кажанів цієї зими Українським Центром реабілітації досягає рекордних 6 тисяч осіб, усі з різних куточків країни.
