24 квітня в український прокат стартував показ американського фентезі-фільму «Очі: Легенда Карпат» від студії А24. Це дебют режисера Ісаї Саксона, відомого кліпмейкера, який працював з різними виконавцями, як от Panda Bear, Björk, Grizzly Bear, Каньє Вестом й іншими. За перший тиждень прокату його фільм зібрав у кінотеатрах України 2 489 399 грн та посів четверте місце в національному боксофісі.
Попри непогані оцінки від критиків та користувачів платформ, враження українських глядачів розділилися: одні розчаровані та вважають фільм провалом, а інші навпаки вподобали таке сімейне кіно за душевність і атмосферу.
Тож розберемося, чи дійсно все так погано і чи варто його дивитися?
Де відбуваються події фільму і до чого тут Україна?
З назви може здатися, що головною локацією стрічки є українські Карпати. Однак це не так, в оригіналі фільм називається «The Legend of Ochi», а зйомки відбувалися у Румунії. Судячи з успіху фільму за перший тиждень прокату в Україні, нашим локалізаторам вдалося привернути увагу до нього, згадавши у назві Карпати. Проте це трохи вводить в оману глядачів, які після трейлеру очікують побачити український фільм або ж хоча би з елементами української культури. Натомість у фільмі представили збірний центральноєвропейський і дещо абстрактний образ віддаленого селища у горах та його жителів, а самі Карпати тут – взагалі окремий острів посеред Чорного моря.
Але варто зауважити, що український контекст хоч і не визначальний, але все-таки присутній. Автор сценарію і режисер Саксон має українське коріння, тож певною мірою досліджував і свою історію. У фільмі можна почути кілька українських пісень. Один з героїв, батько головної героїні Юлі – Максим, якого грає Віллем Дефо, співає народний романс «Взяв би я бандуру», у супермаркеті грає «Русалонька» першої поп-співачки незалежної України Русі, а на радіо – «Три поради» у виконанні Ліни Прохорової.
Також мати дівчинки Даша, яку зіграла Емілі Вотсон, у стрічці опанувала український народний духовий інструмент флояру. І всі ці деталі гріють серце.
Загалом команда стрічки гарно відтворила естетику подібних старих фільмів 1980-х: яскраві теплі кольори, трохи інді та химерності, складні стосунки батьків і дітей, боротьба і спроба порозумітися з істотами іншого виду.
Простежується, що режисер надихався творчістю Міядзакі та ранніми роботами Спілберга, як він і розповідав. Але інколи все виглядало настільки глянцевим, ніби це згенерували чи відшліфували за допомогою штучного інтелекту(ШІ). Таких коментарів було так багато у соцмережах, що Саксон відреагував і пояснив, як вони усе створювали.
Виявилося, що було навпаки – майже усе у фільмі зроблено вручну. Маленький Очі, який щось середнє між Стічем і Малюком Йодою, з яким подорожує головна героїня, не 3D-модель, а спеціальні три види ляльки для різних сцен, якою керували 7 людей. Для більш широких кадрів вже використали графіку. Але усі близькі кадри, зокрема з реальними вівцями, це справжні краєвиди і декорації – жодного ШІ.
Сюжет
У цих магічних Карпатах мешканці села здавна живуть поруч зі своїми ворогами – лісовими істотами, схожими на орангутангів, яких називають Очі. Дівчинка Юля, яку зіграла німецька акторка Гелена Ценгель, ніколи не бачила їх, а от її батько-мисливець Максим полює на них і вчить цьому місцевих хлопчиків, серед яких і осиротілий через Очі Петро у виконанні Фінна Вулхарда. Юля не зацікавлена у полюванні, вона хоче побачитися з мамою, яка покинула їхню сім’ю, на що батько дуже різко реагує, ще більше віддаляючись у стосунках з дитиною. Розлючена і самотня вона йде перевіряти розставлені пастки і знаходить там пораненого дитинча Очі. Батько вчив її ненавидіти їх, але Юля не може покинути малюка і виявляє, що він не монстр, а дитина, яка так само просто хоче повернутися до матері. Відчуваючи з ним певний зв’язок, дівчинка рішуче хоче допомогти і вони вирушають на пошуки його дому.
Подібних сімейних історій в різних сетінгах дуже багато: «Як приборкати дракона», «Мій сусід Тоторо», «Принцеса Мононоке» та інші.
Але навіть шаблоний сюжет можна зробити цікавим і проникливим, як це вийшло у «Дикому роботі» наприклад. На жаль, «Очі: Легенда Карпат» не той випадок. Команді вдалося створити казкову атмосферу, але не розвинути типову ідею у щось більше чи хоча би зацікавити. Було відчуття, ніби Саксон підготував візуально красиву, але сюжетно сиру чернетку. Персонажі пласкі й не розкриті, історія не чіпляє і, скоріш за все, після перегляду забудеться. Компенсувати це гірськими краєвидами і зірковими акторами не дуже виходить. Хоча потенціал заклали хороший: тут і про шлюб людей з абсолютно різною натурою – войовничого, дикуватого Максима і відлюдниці Даші, котра хоче досліджувати і пізнати природу, інші види, а не знищувати їх. Контраст традицій та сучасності, яка все ж проникає на острів. Подорож бунтівного підлітка, завдяки якій сім’я нарешті воз’єднується. Але все це виглядає так неприємно клішовано, що просто відбиває бажання дивитися далі.
Як би нам не хотілося, але українські елементи у фільмі та відомі актори (деякі з яких наче самі не зацікавлені у тому, щоб надати своїм персонажам глибини) не рятують посередній, млявий сюжет. Складно навіть сказати, що з цього викликало би захват у дітей, окрім малюка Очі.
Чи радили би ми сходити на фільм ? Радше ні, але якщо ви не вимогливі до сюжету і просто хочете побачити легеньке кіно – цілком можна переглянути.
