Коли кіт Шайба зник із позицій аж на 2 тижні, за нього хвилювалася, без перебільшення, вся країна, і спокійно видихнула, лише коли хвостатий знайшовся.
За його службою у 122 бригаді спостерігають тисячі користувачів інстаграму та тік-току, відео з ним набирають мільйони переглядів, він – народний антидепресант, улюбленець українських кицьок, жінок та журналісток. Останні так і кличуть його на всілякі ток-шоу та інтервʼю.
“Секрет успіху Шайби в тому, що він – солодка булочка”, – жартує військовослужбовець Олександр Ляшук та опікун кота під час інтервʼю для URSA.MEDIA. Ми зустрілися в затишному ресторані столиці і в нас є всього година, аби відверто поговорити з найвідомішим бойовим котом та його побратимом Сашею.
– Шайбику, як ти опинився на війні?
– Я не обирав, я народився на Одещині, десь так посеред неї, посеред війни… Тоді саме звільнили Київщину. Зараз мені півтора роки. Сашко каже, я молодий і дуже перспективний хлопець. Постійно говорить мені: «Зайка, чого ти такий солодкий пиріжечок? Ану дивися на мене, розповідай?!» Він каже, що все одно дізнається, а я мовчу, як партизан. Не зізнаюсь, це військова таємниця. І так, зайка я лише для Сашка. Для усіх інших я лютий звір та улюбленець ОК Південь – кіт Шайба.
– Прийнято, лютий звіре, Шайбо. Ти краще скажи нам, як ви із Сашком зустрілися?
– Ще до війни Сашко хотів завести сірого британця, але у життя були свої плани.
Я вірю, що наша зустріч не випадкова.
Побратими Сашка поїхали купити продуктів до сільського магазину, неподалік нього мене та мого братика залишили. Ми були малі, я не дуже добре пам’ятаю той день. Але це найкращий день у моєму житті. У хлопців на позиції вже був один трохи старший котик, тож вони вирішили, що втрьох нам буде весело, посадили нас в машину та відвезли до себе. Коли я вперше побачив Сашка, то одразу увімкнув режим солоденької булочки. Він полюбив мене з першого погляду і з першого спальника, бо коли стало зимно, я почав спати разом із Сашком.
– Що найстрашніше ти бачив на фронті?
– За півтора роки мого життя я встиг надивитись чимало. Я не скажу, що мені було страшно. Радше, Сашко боявся за мене навіть більше, ніж за себе.
Одного дня до нас надійшла інформація, що по нам зараз працюватиме артилерія. А ми тоді жили в лісі, я дуже люблю ліс, бо там багато мишок, я ловив їх, грався з ними і кайфував. Міг зранку поснідати разом із хлопцями і далі йшов гуляти на весь день. Так було і того разу.
Спочатку Сашко мене шукав, але я гуляв. Не знайшовши мене, Сашко спершу вивіз людей та зброю, а далі сказав командиру, що повертається шукати мене. У будь-яку секунду могло прилетіти, але Сашко за мною повернувся, бо інакше просто не міг. Тим часом стемніло, він ходив з ліхтариком кликав мене: “Шайбик-Шайбик, Зайка, іди сюди…” Вже й кормом мене заманював, а я не виходив.
У будь-яку секунду просто могло не стати ні мене, ні Сашка, тож я почекав ще хвилини дві і вирішив йому показатися, пішов на звук голосу та на світло ліхтарика і почав вальяжно вилизувати лапку, ніби нічого не відбувається.
– Чому ти не пішов до Олександра одразу?
– Ну, бо я кіт. Це люди за котами ходять, а не коти за людьми. Я почав гратись із Сашком у квача. Він до мене підходить, а я хвостик пістолетиком, відскакую та тікаю.
Так він почав за мною ганятися. Хвилин 5 він бігав за мною, поки я не допустив помилку.
– Яку?
– Поліз на дерево. Бо якби не дерево, Сашко ще довго би за мною бігав. Він зняв мене з нього, швидко посадив у машину і поїхав звідти. Ось така от весела була історія у нас. Трохи полоскотав нерви своєму опікуну, аби не розслаблявся.
– Невже ти не переживав за себе та Сашка?
– Я знав, що до якогось моменту все буде добре. Ми коти – інтуїти. Після того як ми поїхали, градами все-таки прилетіло неподалік наших позицій.
– А чому ти гуляєш лісом, Саша не боїться за тебе?
Я – кіт. Це моя природа. Я люблю гуляти. І нічого не боюся. Поряд із нашими позиціями в лісі жили шакали, і коли темніло, вони виходили на полювання… Але я такий спритний та швидкий, що впіймати мене не вдасться ніяким шакалам.
Тільки моєму Сашку це завжди завжди вдається. Уявіть, він щовечора йшов у ліс, ловив мене і запихав до машини. У той період ми спали в автівках, тож я звик, що ввечері Сашко знайде мене та запхає в транспорт. Він переживає за мене набагато більше, ніж за себе, вважає своєю дитинкою. Хтось скаже, не можна ставитись до тварин, як до дітей. Але ми не згодні з цим, адже наші стосунки аналогічні зі стосунками тата та сина. Сашко – мій найкращий друг і татко.
– Як ти допомагаєш військовим на війні?
– Моя швидка реакція та гострий зір не раз допомагали Сашкові. Попри багато болю довкола, я приношу позитив йому, хлопцям та всім підписникам. Сьогодні, після нашої розмови, ми їдемо до Львова. Знаєте Левчика, котячого мера Львова? Зустрінемось із ним, а можливо і з його сонцесяйним татком.
Також у Львові буде дівчина Руся, яка втратила ногу, вона нещодавно прихистила кошеня з фронту. У майбутньому ми знімемо з нею соціальний ролик на тему покинутих та безпритульних тварин, адже Сашко так само забрав мене з фронту, тож наші з котиком Русі долі схожі.
А головна мета нашої поїздки – відвідати реабілітаційний центр для військових, які втратили кінцівки. Ми їдемо туди, аби підтримати їх та розповісти соціуму, як потрібно ставитись до людей, у яких, на жаль, немає частини тіла. Вони не проблемні, а особливі. І вони наші герої. Окрім того, наш близький друг Вадим, який також військовий, створив срібну прикрасу з моїм зображенням. Такий аксесуар кожен охочий може придбати у Вадима, частина коштів йде на автівки для ЗСУ.
– Розкажи про ситуацію з мишами на фронті.
Ой, їх катастрофічно не вистачає… Машини зараз як розхідники. Ми з Сашком регулярно намагаємось купувати та збирати кошти на пікапи.
– Ні-ні, Шайбику. Не з машинами, а мишами. Але щодо машин, все правильно ти говориш. Дякуємо, за Вашу з Сашком працю!
– Аааа!
– То яка ситуація з мишами на фронті зараз? Бо про це багато писала навіть іноземна преса…
– Точно, згадав, як Сашко колись давав вам коментар-розвінчання фейку від іноземної преси щодо бойових котів. Я не експерт, але зараз ситуація трохи краща, мишей поменшало, можливо через те, що була зима. Мені тільки дайте мишку – це найкраща іграшка, я їх дуже полюбляю, нехай простить мене Мишачий Король, чи хто там у них головний.
Одного дня, коли ми ще жили в лісі, Сашко нарахував, що я спіймав аж 11 мишок, але це лише з того, що він нарахував. Насправді, їх було більше. За природою я справжній мисливець, сподіваюсь, вас, як свідоме видання, не ображає цей факт? На орків я теж полюю, можете не сумніватись.
Побратими Сашка спершу не розуміли, звідки довкола так багато сіреньких хвостатих сюрпризів, аж потім збагнули, що це моїх лап справа. Я просто хотів якось віддячити їм за доброту.
– Шайбику, коли буде перемога і що для неї потрібно? Дай свій котячий прогноз.
– Перемога для українців – це звільнення наших територій. Це міжнародний суд та покарання для усіх злочинців та військово-політичного керівництва росії. Усіх, хто скоїв злочини в Бучі, Ірпені та інших містах України. Ваші колеги робили розслідування і знаходили конкретних людей, простих солдатів, які скоюючи злочини, потрапляли на камери… Найгірше – це те, що наших побратимів уже не повернути. Вони назавжди вічно молоді. Наші Герої у наших серцях. Але якщо вам хтось скаже, що знає, коли все закінчиться, він або помиляється, або бреше. Ніхто у світі не знає, коли все це закінчиться. Мені здається, мінімум декілька років точно, якщо війна триватиме у такому ж темпі. Але без масштабної допомоги наших західних партнерів, вона може тягнутись ще довше. Єдине я точно знаю – ми вистоїмо, українці завжди вистоювали. Якщо ви знаєте історію нашої держави, це не перший випадок, коли до нас приходить ворог. І ми вистоювали та проходили цей важкий шлях. Питання стоїть у тому, якою ціною нам дасться ця перемога і визволення наших територій. Мова не про гроші, фінанси та техніку, а про життя.
– Розкажи випадок про своє зникнення, за тебе переживала вся країна, а ти ходив до кішечок?
– Я взяв відпустку, бо жодного разу за період служби її не брав. Я був на іншій позиції з іншими військовими. Так, дійсно там було багато кішечок і я гарно себе почував. До того ж, через зграї диких собак я не міг повернутись до Сашка одразу.
Я прийшов на іншу позицію, постукав лапкою у двері приміщення, мені відкрили, я підняв хвостик пістолетом і впевнено зайшов, як до себе додому. Спершу військові здивувалися, потім я увімкнув режим солоденької булочки і вони мене нагодували. Я добре поснідав, облизнувся, стрибнув на ліжко і там заснув.
Військові спершу подумали: нічого собі офігівший кіт! А потім полюбили мене, звикли.
Фактично усі ці 18 днів я так жив. Вставав зранку, снідав, вибігав на вулицю, грався з кішечками, під вечір стукав лапкою у двері, мені відкривали, я вечеряв та лягав спатки.
Здебільшого спав з одним із військових. Він мене полюбив. За два дні до того, як мене знайшов Сашко, цей військовий телефонував своїй нареченій та вмовляв лишити мене. Дівчина не погодилась, у них вже була кішечка, тож вона не захотіла ще одного. А потім, коли дізналася, що я котик, який закриває мільйонні збори, була в шоці.
– Що потрібно аби тварин у нашій країні жили щасливо?
– Вони мають бути потрібними, а не покинутими напризволяще. Величезною проблемою є стерилізація. На жаль, люди не дуже свідомо ставляться до своїх котів та собак. І цим питанням потрібно займатися на державному рівні, адже зараз ситуація не найкраща. Я знаю особисто волонтерів, які забирають тварин, стерилізують та відпускають назад, продовжуючи турботу про них.
Зараз я співпрацюю з компанією Kormotech, вони виробляють корм “Optimal”. Ми згодилися з ними працювати, бо їхня ідеологія полягає у тому, що до домашніх тварин треба ставитись не як до власності, а як до повноцінних членів родини і піклуватися про їхнє здоров’я та харчування. Ця наша з Сашком ідеологія, ми бачимо, як і компанії, і свідомість людей змінюються у кращий бік. Свідоме ставлення до тварин стає більш поширеним у нашій країні. Але водночас є дуже багато проблем із покинутими домашніми тваринами, чи з тваринами, до яких проявляють жорстоке поводження. Насправді, є ще багато над чим працювати, багато освітньої праці має бути зроблено для українського суспільства в плані гуманності до тварин.
– Як ти вважаєш, скільки часу мине перш ніж ми станемо гуманною країною?
Мине декілька років і ця система стабілізується. Ситуація в країні стане кращою, не буде цих викинутих, нікому непотрібних, голодних, потрапивших під колеса автівок тваринок.
Ми із Сашком тваринкам безпритульним теж допомагаємо. До нас звертався один із брендів зоомагазинів, вони хотіли зробити з нами колаборацію. Гроші ми не взяли, ми хотіли бути корисними, тим паче, це була благодійна історія. Ми попросили просто виділити кількість корму, який вони могли собі дозволити, та направити його до наших волонтерів, які допомагають тваринам. Тож бренд зоомагазинів надіслав близько півтонни корму безпритульним тваринам. І до цього різні збори на лікування чотирилапих ми завжди у себе викладали та з особистих ресурсів також допомагали. Ми не якийсь великий благодійний фонд, але як можемо від себе, так і приносимо користь безпритульним тваринам.
І до речі, у Львові ми зустрінемось з Kormotech і знову зробимо благодійну історію, де візьмемо якусь кількість корму та направимо до притулків і волонтерів. Скоро ми ще допоможемо тваринам.
– Шайбику, як часто тебе пізнають на вулицях? Розкажи трохи, як воно: бути відомим котиком?
– Чомусь нас більше в Одесі пізнають. Але багато хто соромиться підходити.
Навіть військові деякі. В Києві поки пізнають рідше.
Он у мене помадка на мордочці лишилась, від вчорашнього поцілунку шанувальниці.
У мене зараз є менеджери та команда, тож я уже дорослий та серйозний котик. Менеджери спостерігали статистику, що коли будь-хто постить мене, де б це не було, одразу з’являється багато переглядів. І загалом у котиків завжди більше переглядів, ніж у людей. Котики давно осідлали всесвітню павутину.
– До речі, ти знайомий з котом Степаном?
– Так, зі Степаном та його Аньою ми трохи знайомі, не було можливості просто поки приїхати до Харкова. Передаємо йому привіт та бажаємо всього найкращого. Степан до речі, викладав у себе перший наш збір. Так ми познайомились.
– Коли буде твій авторський мерч? Чи, можливо, вже є?
– До війни Сашко планував випускати свій бренд одягу. Все було готове, по суті. Місяць-півтора і він би стартував. До цього була проведена велика робота. Конкретно зараз ми з Сашком цим не займаємось, але я більш ніж впевнений, що у майбутньому ми створимо щось прикольне і це сподобається людям.
Нещодавно ми розробили авторські наліпки, художник попрацював над стікерами. Зовсім скоро ми їх випустимо. Я можу, до речі, вам їх показати. Ви будете першими, хто це побачить. Зараз дороблюємо ці стікери, дописуємо до них назви і готово!
– Шайбику, як ти думаєш, чому відосики з тобою залітають?
– Не знаю чому, але мені здається, люди відчувають щирість. Перше наше відео вийшло трохи більше року тому. За декілька днів до Нового 2023. Сашко підписав його: “На захисті вашого настрою” та виклав у мережу, невимушено, під новорічний мотив. І відео розлетілось. З того часу я улюбленець мільйонів. Сашко продовжив знімати мене у котячому бліндажику, а відео почали віруситись мережею.
На тому першому відео Сашко сидів на посту, а я спостерігав за ним, підходив до нього, разом із ним дивився у віконце. Він просто зняв те, що відбувається в реальному житті. Тобто, нічого не вигадував. Я ввімкнув режим солоденької булочки, Сашко подумав: “Боже, як це мило і почав знімати”. Зняв це, виклав і воно полетіло. Увесь сенс в щирості. У нас немає сценарію, постановок. Сашко зняв те, що відбувалося з нами у той самий момент.
До речі, зараз з Вами ми вперше дивимось тизер документального фільму за моєї участі.
– Шайбику, ти втомлюєшся від камер?
Нещодавно ми були на зйомках нового телешоу, і я дві години проспав у гримерці. Усі мене знімали, тіскали, а я ніяк не реагував.
Зірки і не малі заходили до гримерки та отримували дозу мімімішності від мене. Тому я не сильно реагую на камери та за будь-якої нагоди не втрачаю можливості поспати.
А, так, я забув вас попередити, що можу випадково вкрасти ваше сердечко, тому ви обережно.
– Шайбику, ти вже це зробив. Дякуємо за чудову розмову!
