Почнемо із сумної статистики: за даними Opendatabot тільки за перші п’ять місяців 2025 року Генеральна прокуратура України зафіксувала 386 випадків жорстокого поводження з тваринами. Це у два рази більше, ніж за весь 2024 рік, та в майже в 4 рази більше у порівнянні з 2020 роком. Але найгірше те, що до суду було передано лише 4% справ пов’язаних із катуванням та вбивством тварин. Що ж не так з українським законодавством та роботою правоохоронних органів? Спробуємо розібратися разом із провідними зоозахисниками.
Авторка фото на обкладинці: Оксана Сенів, Суспільне
Увага, деякі фото можуть шокувати.
Восени 2011 року на пошту журналістки видання «Влада Грошей», Ярослави Коби прийшов анонімний лист, який містив жорстокі фото та відео розчленування цуценят та кошенят. А також посилання на профіль користувача забороненої нині соціальної мережі Vkontakte.
Невідома відправниця просила допомоги у розголосі та притягненні до відповідальності Олександра Богданова, профіль якого містив понад 100 відео розчленувань тварин.
“В той момент, коли я відкрила лист мій світ поділився на до та після. Я не підозрювала, що людина може завдавати стільки болю живій істоті та ще й хизуватися цим в інтернеті. Так, я знаю, звучить наївно, але мені було 22 роки, на той час про злочини проти тварин у нашій країні ніхто не говорив. Ця тема була не те що б табуйована, просто не було культури гуманного ставлення до тварин. На папері існувала кримінальна відповідальність: штраф за жорстокість до тварин, арешт до 6 місяців або позбавлення волі до 2 років. Але на той момент за статтею 299 Кримінального кодексу України (ККУ) не було притягнуто жодної особи до відповідальності. Закон був мертвим двадцять років. І тут я бачу це жахіття. Я виходу зі свого кабінету і починаю плакати. Назустріч мені йде колега — Крістіна Нгуєн, яка запитує: чому ви плачете? І я розповідаю, кажу не знаю куди бігти від побаченого. Це у відкритому доступі Vkontakte, їх переглянули сотні людей, та всім схоже байдуже. А найгірше, що поки ми з вами говоримо, цей вбивця прямо зараз розрізає живцем ще одне невинне маля”.
Крістіна Нгуєн — сьогодні відома українська письменниця, яка у 2011 році працювала в керівному складі медійного холдингу, якому належало видання «Влада Грошей».
Крістіна найняла адвоката, який допоміг Ярославі грамотно скласти заяву до поліції. Буквально за кілька тижнів до справи долучилася і юристка Ольга Спектор, яка сьогодні є засновницею першого та найбільшого в Україні фонду допомоги тваринам Happy Paw.
“Якщо персонально, то моя близька університетська подружка познайомила мене із Ярославою Кобою і Христиною Нгуєн, разом з якими нам вдалось відіграти суттєву роль у винесенні справедливого вироку щодо Ведули. Деталі розкривати не можу, адже вони становлять адвокатську таємницю”.
Судовий процес над Олексієм Ведулою ( справжнє ім’я користувача Vkontakte Олександра Богданова, — прим. ред) тривав близько шести місяців.
До процесу, пояснює Ольга, долучилися кілька важливих сторін: волонтери та громадські активісти, які документували докази та тиснули на поліцію публічністю; команда юристів, вони не давали справі розчинитися, грамотно формували юридичну позицію і контролювали кожен етап.
Журналісти, медіа та небайдужі кияни, що і в сніг і в дощ збиралися під стінами Святошинського суду — підтримували тему на поверхні. Згуртованість дала свій результат — 11 червня 2012 року, Ведулі та його співучаснику, який знімав все на камеру винесли вирок — за вбивство з особливою жорстокість більше ніж 100 собак і розповсюдження відео злочинів у мережі, Ведулу засудили до 4-х років позбавлення.
Це був прецедент — аж вперше за всю історію незалежності в Україні притягнули до відповідальності особу за статтею 299. ККУ — жорстоке поводження з тваринами та посадили до в’язниці.
Ведулу засудили до 6 місяців позбавлення волі за ч. 1 ст. 299 та до 4 років – за ч. 3 ст. 300 (розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості) ККУ.
До 2011 року вже були судові вироки по статті 299 ККУ. Але справа Ведули стала резонансною: кривдник отримав справедливе покарання та сів за ґрати.
Юристка та очільниця Благодійного фонду HappyPaw Ольга Спектор вважає Справу Ведули точкою неповернення для зоозахисного руху в Україні.
“Саме тоді стало зрозуміло, що закон про жорстоке поводження з тваринами може працювати, навіть якщо раніше він виглядав мертвим на практиці. Справа Ведули розпочалася з відео, яке з’явилося в мережі та викликало шок не лише у волонтерів, а й у звичайних людей. На записі хлопець демонстративно знущався з собаки. Це був момент, коли байдужість стала неможливою, суспільний резонанс був настільки потужним, що навіть правоохоронна система, яка роками ігнорувала такі злочини, змушена була реагувати.”
З тих пір ставлення суспільства до злочинів проти тварин почало змінюватися, і маркером цих суспільних змін у 2021 році стало прийняття закону №2351, який посилив кримінальну відповідальність за жорстоке поводження з тваринами та знизив вік тих, хто його вчиняє.
У 2017 році ухвалили законопроект 5119-1, який ще більше посилює покарання — максимальним строком за вбивство тварини є позбавлення волі до 8 років за статтею 299 ККУ.
Жінка попросила задонатити на патолого-анатомічний розтин собаки
Кримінальний кодекс України передбачає одне із найсуворіших покарань за жорстоке поводження з тваринами. До прикладу у Великій Британії максимальне увʼязнення за найтяжчі випадки до 5 років.
Але ж чому тоді, маючи такий гуманний закон, ми маємо такий низький рівень покарань?
Марина Суркова, президентка Асоціації Зоозахисних Організацій України наголошує, що найбільша проблема в тому, що слідчі й прокуратура неналежним чином виконують свої обовʼязки коли мова йде про розслідування злочинів проти тварин.
Якщо тварина загинула, їй роблять патологоанатомічний розтин, щоб встановити причини загибелі та причинно-наслідковий зв’язок, чи тварина померла внаслідок дій людини. В Україні є один науково-дослідний інститут, де працюють судово-ветеринарні експерти. Це харківський Інститут судових експертиз ім.Бокаріуса. Там працюють лише дві людини на всю Україну для судово-ветеринарної експертизи, куди слідчі можуть звернутися безкоштовно. І там черга на рік вперед.
Тобто уявімо ситуацію, десь в Закарпатській області відбулось вбивство собаки чи кота. Небайдужа людина написала заяву до поліції, відкрите кримінальне провадження, є труп тварини, який можна дослідити в рамках слідства. Але на практиці реалізувати це не вдасться. Тому що, як ми вже сказали, в нашій країні є лише одне місце, куди можна здати тіло тварини на експертизу, і чекати доведеться рік. Звичайно можна здати тіло на зберігання до комунального підприємства чи ветеринарної клініки, але заплатити за це слідчому доведеться з власної кишені.
Також слідчий може звернутися до державної лабораторії або до приватної клініки, в якої є ліцензія на проведення ветеринарної практики і є окреме приміщення для проведення патологоанатомічних розтинів. Але оплата лягає знову лягає на плечі слідчого, а це від 3 до 10 тисяч грн.
Ярослава Коба розповідає, що за юридичними консультаціями до URSA часто звертаються люди, які самостійно відвозять тіла тварин до приватних клінік, платять кошти за експертизу і потім вже із заключенням йдуть до поліції.
“Волонтери роблять половину роботи замість слідчих, бо держава не може сьогодні забезпечити якісну роботу прийнятого закону. Посилили кримінальну відповідальність за злочини проти тварин – це добре. Але, а як по факту виглядає реалізація цього закону вже нікого не хвилює. До нас нещодавно зверталась жінка, яка попросила задонатити на… патолого-анатомічний розтин собаки. Аби потім піти із заключенням в поліцію та вимагати повторного відкриття справи. Яку було закрито через недостатню кількість доказів. Звичайно ми в URSA задонатили їй та радили всі консультації по взаємодії з поліцією” — каже співзасновниця URSA Ярослава Коба.
Марина Суркова додає, що сьогодні фактично весь процес громадського контролю над веденням досудового розслідування, в тому числі і щодо збирання та зберігання доказів, лежить на волонтерах, журналістах та небайдужих до добробуту тварин.
“Якщо уявити ситуацію, що зооволонтерів не буде, чи буде хтось притягувати правопорушників до відповідальності за жорстоке поводження тваринами? Можливо і буде, але дуже мало.
Тому що серед слідчих є теж люди, які люблять тварин – і це буде триматися на них. Але це будуть одиничні справи, а іншим це просто не потрібно”, – каже Марина.
Уряд вважає зоополіцію «недоцільною»
Одне з рішень, яке значно допомогло би покращити статистику вироків винесених за жорстоке поводження з тваринами — це Зоополіція.
8 квітня 2024 року петиція захисних організацій, ініційована Сурковою про створення спеціального підрозділу Зоополіції в структурі Нацполіції набрала необхідних 25 тис. підписів.
Але в уряді відхилили пропозицію, вважаючи її «недоцільною». Марина, URSA та інші зооволонтери неодноразово нагадували, що реагувати на випадки жорстокого поводження з тваринами – це превентивні заходи, щоб забезпечити безпеку суспільства в цілому.
Тому що іноземні дослідження психіатрів-криміналістів доводять, що люди, які жорстоко поводяться з тваринами, схильні до зґвалтувань, вбивств та інших форм насильства над людьми.
На думку Марини, Зоополіція має бути відділом в складі головного управління, який би контролював, надавав методичну допомогу, виконував аналітичні функції та, можливо, просто контролював би розслідування по статті кримінальних проваджень по 299 статті ККУ, адмінок по 89. Надавав би інформаційну допомогу: наприклад, де провести патологоанатомічний розтин, або як це оформити документально, як правильно вилучити труп тварини. Або якщо тварина жива, але на ній є сліди злочину, як от тілесні ушкодження, як правильно зробити обстеження і висновок для суду.
“Звісно треба, щоб був телефон гарячої лінії Зоополіції, щоб можна було звернутися, коли затягують кримінальну справу по 299 статті ККУ, або, наприклад, коли поліція відмовляється виїжджати на місце, де відбувається жорстоке поводження. Або відмовляється там вилучати труп як доказ, щоб можна було зателефонувати, і цей орган контролю, зоополіція, зателефонувала на місце слідчому, мала би над ним керівництво, дала відповідні вказівки, щоб слідчий зробив все належно і відповідно до закону. На це не так багато потрібно грошей. Тобто, нам на всю Україну потрібно, 5-6 людей, які би цим займалися у складі зоополіції”.
Поліція посміялась та поїхала
Окрім порятунку домашніх і диких тварин, останнім часом зооволонтери звертають більше уваги і на сільськогосподарських, які часто ніби залишалися в тіні.
Улітку 2024 року волонтерка та колишня юристка ГО URSA Марина Іванюсько разом із Мариною Сурковою їздили рятувати 5 кіз в селі Бобриця на Київщині. Місцеві скаржилися, що голодні кози копирсаються в смітниках в пошуках їжі.
Волонтерів шоковував занедбаний стан тварин: у кіз були величезні камʼяні вимʼя, вони були голодні, виснажені та брудні. Очевидці повідомили, що кози так «пасуться» постійно. Небайдужі повідомили URSA та Марині Сурковій, що раніше вже викликали поліцію, яка приїхала, посміялася з причини звернення та поїхала.
Зоозахисниці пригрозили що викличуть поліцію, пояснили всі наслідки від порушення законодавства власнику кіз. В тому випадку він віддав всіх кіз добровільно, а козлика не хотів віддавати, оскільки вирішив пустити його на мʼясо.
Тож URSA довелося викупити тварину в нього і таким чином вдалося врятувати всіх кіз.
“Проблема в тому, що в законодавстві сільськогосподарські тварини – кози, корови, коні та інші – не прописані як такі тварини, які при конфіскації передаються притулкам чи реабілітаційним центрам, які можуть забезпечити їм належні умови, як це прописано щодо домашніх і диких тварин. Сільськогосподарські тварини стають власністю держави й продаються з молотка.
Тобто, щоб врятувати цих тварин від жорстоких власників, їх потрібно викупити або домовитися, щоб забрати у власника безкоштовно. Тут треба розрізняти конфіскацію та вилучення, тому що це різні поняття. Вилучення – тимчасове, до рішення суду, а конфіскацію вже присуджує суд. Конфіскація сільськогосподарських тварин – це не є їхнім порятунком, тому що їх конфіскують в дохід держави і держава виставляє їх на сайті «СЕТАМ» на аукціоні. Потім їх продають і там їх можуть викупити навіть ті люди, які хочуть пустити їх на м’ясо.
Тобто, якщо зоозахисникам не вдалося домовитися забрати тварин безкоштовно або викупити, в після конфіскації вони мають взяти участь у аукціоні на «СЕТАМ», коли будуть продавати цих сільськогосподарських тварин й теж їх викупити, але вже як державне майно”, — розповідає Марина Суркова.
Але все ж успіх в тому, що зоозахисники звертають увагу на сільськогосподарських тварин і рятують їх, адже до них теж має застосовуватися 89 стаття КУпАП і 299 стаття ККУ є навіть вироки суду щодо жорстокості до сільськогосподарських тварин. Проте їх мало, адже багато чого залежить від поліції.
Конкретно до справи з козам поліція поставилися недбало і через недостатню кількість доказів не зафіксували адміністративне правопорушення.
Поліція могла би винести постанову на місці, притягнувши правопорушника до відповідальності. Тобто, навіть якщо тварин вдалося викупити і не потрібна конфіскація, то поліція могла би на місці винести постанову та притягнути до відповідальності. Але цього не зробила.
Справи вдаються там, де є фото та відеодокази
Юристка та зоозахисниця Ольга Спектор каже, сьогодні найбільша проблема не в законі, а в його застосуванні.
“У зоозахисній сфері не буває простих справ. Є або дуже болючі, або дуже довгі. Але були кілька кейсів, які я пам’ятаю досі. Це випадки, де є докази, свідки, волонтери, медійність.
Наприклад, коли сусіди викликають поліцію після звуків побиття тварини. Ми встигаємо оперативно зафіксувати все: знаходимо зразки приманок та історії отруєнь на тих місцях. Проводимо експертизи й доводимо провину.
Ситуації, коли кривдник не очікував, що відеозапис із камер спостереження стане доказом у справі. Ці кейси навчили мене одному: коли є системність — результат можливий”.
Отже, справи вдаються там, де є відеодокази або фото, де поліція отримує суспільний тиск і не може зам’яти процес, де є правильна юридична стратегія — фіксація доказів, експертизи, супровід заявника, де поруч є зоозахисні організації”, – підкреслює Ольга.
Є й інша сторона — справи, які буксують роками. Але юристка нагадує, що це не через поганий закон в першу чергу, і не варто шукати вади в обʼєктивному.
Це через те, що система довго звикала сприймати тварину як майно, а не як живу істоту.
“З досвіду HappyPaw та мого власного досвіду як юриста: закон працює тоді, коли кожен учасник процесу робить свою частину — волонтери документують, юристи супроводжують, поліція реєструє, експерти підтверджують, медіа говорять, а не перекидають зону відповідальності один на одного. І він не працює там, де хоча б один елемент випадає”.
Категорія справ, пов’язаних із тваринами, завжди дуже складна, тому що тварини не можуть говорити, як люди. Відповідно, на людей лягає значно більша зона відповідальності й обсяг роботи щодо правильно фіксації правопорушення.
Юристи URSA наголошують, аби покарати кривдника недостатньо просто звернутися до зоозахисних організацій та перекласти всю відповідальність на них.
Юристи — це лише провідник у захисті прав тварин. Аби притягнути до відповідальності порушників – потрібна комплексна робота волонтерів, юристів, медійників та небайдужих. Навіть банальне поширення публікації про злочин проти тварин у мережі та заклик до поліції розслідувати справу, це вже шанс на покарання.
Сьогодні є певна кількість кейсів, які доводять, закон може працювати, але йому потрібна наша всебічна підтримка.
Матеріал створено у межах участі в конкурсі “Співпростір”, за підтримки ГО “Ю-Хартс Україна” та “Kormotech”.
