Нерозірвані артилерійські снаряди, мінні поля, пастки з вибухівкою у будинках на деокупованих територіях… На кінець лютого 2024 року площа потенційно замінованих територій України склала 156 тисяч квадратних кілометрів. Вже сьогодні зрозуміло, що над усуненням цієї проблеми доведеться працювати не одному поколінню наших нащадків.
Словацький аналітичний центр GLOBSEC заявляє, що на розмінування України піде близько 757 років. Швидкий розвиток сучасних технологій дозволяє залучати до процесу розмінування техніку, штучний інтелект й навіть… бджіл! URSA.MEDIA розповідає про те, як комахи допомагають країнам робити свої території знову придатними до життя.
Заміновані Балкани: що відомо про досвід інших країн
У 1991-1995 роках на території Хорватії точилась кривава війна за незалежність проти об’єднаних великосербських сил (сербських екстремістів всередині країни, армії Югославії, Сербії й Чорногорії). Водночас з цим про суверенітет заявила й Боснія та Герцоговина, яка була республікою у складі Югославії.
Тоді державам вдалося вибороти своє право на самостійне існування, а серби зазнали тяжкої політичної та військової поразки. Впродовж чотирьох років конфлікту загинула понад 21 тисяча людей, значна частка з них – цивільні. Винуватці були покарані Гаазьким судом, але жертви на цьому не закінчились, адже велика частина територій країн залишилася замінованою.
З початку війни минуло понад 30 років, але ця проблема й досі залишається актуальною. За сучасними оцінками, які надає BBC, у Боснії та Герцоговині є близько 80 тисяч протипіхотних мін, ще близько 30 тисяч знаходяться на території Хорватії.
Почався довгий пошук рішень, які могли б прискорити процес розмінування. Стандартний спосіб, тобто ручне розмінування з використанням металошукачів та собак, є дуже повільним. Спочатку сапери обстежують територію та знешкоджують міни, які вдалося виявити за допомогою техніки. Після цього зону ще раз перевіряє окрема інспекція.
До того ж такий варіант є доволі витратним. Наприклад, для того, щоб навчити одного собаку реагувати на вибухівку, знадобиться не менше ніж рік. При цьому ручне розмінування залишається небезпечним навіть для добре навчених спеціалістів – люди не застраховані від помилок, які можуть коштувати навіть життя.
На допомогу прийшли сучасні технології. Новітні пристрої можуть працювати автономно – без прямої участі спеціалістів.
«Ми хотіли виключити небезпеку для людей»: як працюють бджоли-розміновувачі
Бджоли – це дивовижні комахи. Вони мають гострий нюх, який допомагає їм розпізнавати запахи різних речовин. Цей факт дозволив спеціалістам з Хорватії й Боснії та Герцеговини використовувати бджіл у якості біосенсорів, тобто живих індикаторів, які допомагають виявляти забруднення в навколишньому середовищі.
Працює це так: під час польоту медоносні бджоли отримують електричний заряд, що змушує їх збирати частинки з довкілля та повертати їх у вулик. В організм комах разом з нектаром, пилком та водою потрапляють токсини, у тому числі вибухові речовини. Після того, як бджоли повертаються «додому», спеціалісти аналізують вміст вулика для того, щоб підтвердити наявність мінних забруднень на певній території.
Проте цей метод лише дозволяє перевірити, чи є певна зона замінованою. До того ж він не дає жодних гарантій. Але фахівці зробили крок уперед та навчилися дресирувати бджіл знаходити міни!
Для цього комахам пропонують спеціальну їжу – розчин цукрового сиропу із запахом тротилу. З часом у бджіл виникає асоціація: пахне вибухівкою – значить, поруч щось смачне. Вирушаючи на заміновані поля, комахи починають активно кружляти біля мін, а фахівці фіксують цю інформацію за допомогою дронів.
Загалом принцип дресирування комах нагадує процес навчання собак або щурів: виконав команду – отримав винагороду. Проте у цих поняттях є принципова різниця: чотирилапі розміновувачі, як правило, мають достатню вагу для того, щоб підірватися на протипіхотній міні або зачепити розтяжку. Бджоли позбавлені цієї небезпеки: участь в подібних операціях жодним чином не шкодить комахам.
Звісно, слідкувати за групою бджіл, керуючи дроном, доволі складно: комахи маленькі та малопомітні, а зображення може бути нечітким. До того ж цей процес вимагає від оператора неабиякої концентрації.
Саме тому спеціалісти вирішили довірити цю справу штучному інтелекту – і не помилилися. Комп’ютерний алгоритм швидко зрозумів, що саме його «цікавить»: нечіткі сірі цятки, що знаходяться у постійному русі. За даними MDPI, цей механізм точний більш ніж на 80%.
Один з авторів проєкту, Владимир Рісоєвич з Баня-Лукського університету в Боснії та Герцеговині, в інтерв’ю BBC говорить: «Ми хотіли спробувати виключити потенційну небезпеку для людей… і спробувати використати дрони». Ідея виявилася вдалою, тому можна сподіватися на те, що з часом подібний досвід буде використовуватися і в нашій країні.
«Порівнюють з тиграми»: розповідаємо про взаємодію людей та бджіл в Україні
Бджолярство – традиційна для України галузь сільського господарства. Дивовижно, але технології виробництва меду залишаються майже незмінними впродовж століть. Проте якщо за часів Київської Русі кілька вуликів мала чи не кожна родина, сьогодні це заняття перестало бути критично важливим для виживання. Тому сучасні українські бджолярі – справжні ентузіасти, які горять своєю справою.
Ми поспілкувалися із власницею Пасіки Салашних – пані Лесею. Разом з чоловіком вони заснували сімейну справу близько 10 років тому. Історія пасіки почалася із бартеру: жінка погодилась на купівлю двох вуликів лише за умови, що чоловік подарує їй морозильну камеру. Але з часом бджолярство затягнуло обох.
Жінка розповіла нам, що взаємодію бджіл з людиною можна порівняти з диким тигром. Навесні та влітку, в активний період збору меду, бджоли живуть всього 1 місяць. Тому «контингент» вуликів постійно змінюється. Через це комахи не встигають звикнути до господарів, і робота з ними радше нагадує взаємодію із диким звіром, аніж спілкування людей зі звичними свійськими тваринами.
Пані Леся наголошує, що існують бджоли різних порід: Карніка, Бакфаст, Українська степова, Закарпатська. Вони відрізняються не лише тим як саме збирають мед, але й ступенем агресивності до людини. На Пасіці Салашних вирощують бджіл породи Бакфаст – це доброзичливі та продуктивні комахи.
Наша співрозмовниця розповіла, що стикалась із ситуаціями, коли на пасіку приїздять інші люди, родичі. Тоді бджоли можуть проявляти агресію та намагатися вжалити «чужинців», не чіпаючи господарів. Пані Леся припускає, що це пов’язано саме зі здатністю бджіл добре розрізняти запахи.
Загалом комахи дуже перебірливі у цьому питанні. Вони не переносять аромати різких парфумів, поту, алкоголю.
Не секрет, що тварини потерпають від війни не менше за людей: втрачають господарів та домівки, отримують психічні та фізичні травми. Але, за спостереженнями родини Салашних, бджоли виявились більш стійкими у цьому питанні. Пані Леся розповіла, що їхня пасіка знаходиться неподалік Охтирки, що на Сумщині. Одного разу бджолярі розмістили вулики у районі, де часто літали гелікоптери – звуки були доволі гучними. Проте комахи зовсім не реагували на навколишній шум, продовжуючи займатись своєю справою.
Вражає й те, як побудована бджолина сім’я. Кожна комаха має свою «професію»: є матка, яка відповідає за відкладання яєць та розмноження, є молоде покоління, а також бджоли, які обслуговують «молодь» – ці комахи майже не вилітають з вулика, замість цього працюють всередині. Також є бджоли-прибиральниці, які виносять сміття, розвідниці ж відповідальні за пошук нових місць збору нектару. Повертаючись до вулика, така бджола виконує спеціальний «танець» – своїми рухами вона показує де саме знаходиться знайдене поле. Є бджоли-охоронці – вони захищають свою сім’ю від нападів інших комах.
На думку пані Лесі, використання комах для розмінування – це складний процес, який вимагає вирощування цілих поколінь спеціально навчених бджіл, тому може бути не під силу звичайним пасічникам. Проте вміння комах шукати місця за запахом є безперечним фактом.
The Minefields Honey: як мед з мінних полів став одним із символів війни в Україні
«Мед мінних полів» – це проєкт креативного агентства Saatchi & Saatchi Ukraine, реалізований за підтримки аграрної компанії Kernel, Міністерства закордонних справ України, Спілки пасічників України та академії Dronarium.
Із заяви міністра закордонних справ Дмитра Кулеби: «Цей проєкт дозволить МЗС привернути більше уваги до проблеми російських мін на українській землі та мобілізувати додаткові ресурси для її вирішення. Дипломатичні зусилля використовують усі можливості для досягнення результату. Усі творчі та технологічні засоби спрямовані на посилення нашої комунікації та швидкого очищення української землі від російських мін і боєприпасів».
Суть задуму полягає у тому, що медоносні рослини висаджуються на замінованих полях за допомогою дронів. Після цього на територію випускають бджіл, які збирають мед. Продукт викачується та фасується у банки зі спеціально розробленим дизайном. У майбутньому цей мед дипломати планують передавати закордонним партнерам, представникам міжнародних організацій та впливовим громадським діячам для того, щоб привернути увагу до проблеми розмінування в Україні.
Запуск проєкту було заплановано на весну 2024 року. Станом на червень 2024 року інформації про етапи реалізації The Minefields Honey на офіційному сайті немає. Проте сподіваємось, що вже незабаром мед з мінних полів стане ще одним символом української боротьби та нагадуванням для міжнародних партнерів про те, що війна триває, тому наша країна потребує допомоги, зокрема й у галузі розмінування територій.
