Свята наближаються, і якщо ви вже приготували подарунки та прикрасили оселю, лишилився останній штрих – не забути загадати бажання у переддень найдивовижнішого свята – Різдва. Так-так, мріяти теж потрібно, не боятися масштабних ідей та втілювати їх вже тут і зараз. Щоб надихнути вас, наша редакція ділиться своїми глобальними та особистими мріями.
Ярослава Коба, головна редакторка
Я мрію зупинити жорстокість до тварин у світі. Мрію, що одного дня люди перестануть експлуатувати інших живих істот заради власної вигоди та наживи. Я мрію, що одного дня людина почне поважати інші форми життя на цій планеті й перестане вважати себе царем всесвіту. Нещодавно я читала одне дослідження, в якому йшлося про те, що насправді ж ставлення до тварин покращується з кожним роком: за жорстоке поводження з тваринами тепер садять до вʼязниці, можливо, не так часто як нам хотілось би, але процес йде, натуральне хутро у світі вже вважається моветоном, а вчені вирощують мʼясо в лабораторіях зі стовбурових клітин корови і дуже скоро воно буде широкодоступним у світі.
Отже, є надія, що одного дня моя мрія стане реальністю, нам лише потрібно докладати зусиль: перестати бути байдужими до чужого болю і не боятися про це говорити. Ось і все, адже мрії рухаємо ми самі!
Фото: Instagram slaventina_
Олена Мачинська, співзасновниця URSA.MEDIA
Мрію, щоб Україна робила потужні кроки в напрямку гуманності. Працювали закони, які захищають права тварин, особливо від жорстокого поводження, якого зараз в Україні занадто багато. І наша команда URSA робить все для того, щоб ці закони працювали і живодери переслідувалися та отримували покарання. Тому я мрію, щоб в Україні зменшилась кількість жорстокості до тварин. Звісно, я також мрію про те, щоб зменшилась кількість безпритульних тварин. Моя величезна мрія – Україна переглянула своє ставлення до промислового тваринництва і там також дотримувалися прав тварин та гуманності. Тому що, поки ми намагаємося хоча би для домашніх тварин досягти дієвості законів і справедливого покарання за жорстокість до них, ще я дуже мрію, щоб це працювало і до тварин у промисловості, де також масово порушують їхні права. І мені хочеться мріяти про те, що все це станеться.
Нагадаємо, що восени за ініціативи Олени в Києві у ТРЦ «Gulliver» організували благодійну виставку «Ширше», присвячену постраждалим від війни песикам, щоб привернути увагу до адопції врятованих тварин.
Якщо чесно, хочу повернути собі бажання до подорожей. Поки хочеться бути тільки в Україні і бути тут корисною, та водночас я зрозуміла, що це моя мрія – знову подорожувати з відчуттям, що тобі це приносить задоволення. Нещодавно я вперше за три роки виїхала з України в Португалію на декілька днів, і тоді я зрозуміла, що я не можу розслабитися. Тому що я думаю, що в цей час в Україні відбуваються якісь жахливі події. Тож хочеться подорожувати з родиною, подорожувати з вільним спокійним серцем, адже раніше я дуже любила подорожі, і я сильно мрію повернути цей довоєнний стан, щоб мандрувати із задоволенням.
Окрім цього, звичайно я мрію, щоб наше медіа розвивалось і наша редакція буде мати змогу та можливості робити дослідження в питаннях екології. Тому що такі медіа як URSA.MEDIA дуже потрібні в Україні і в світі загалом.
Валерія Щебликіна, журналістка рубрики «Історії»
Моя найбільша мрія (яка, на жаль, так і залишиться нездійсненною) — це мрія про чесність. Кожного окремо та всіх разом. Лише уявіть: тотальна правда та справедливість. Без глобальних воєн, збройних конфліктів та насильства, без особистісних зрад, недомовок та безсонних ночей.
Гіперболізований та утопічний світ, у якому люди толерантні один до одного, не бояться висловлювати свої думки, почуття та погляди. Світ з повагою до кордонів — територіальних та особистісних. Світ, де не страшно не відповідати суспільній думці. Світ, у якому всі завжди повертаються до своїх осель. Світ, де реалізація планів не залежить від графіку відключень світла та повітряних тривог.
Ще особисто я мрію про те, що наступного року зможу повернутися додому — у Запорізьку область. Обійняти бабусю та діда, пройтися рідними вулицями й знову відчути запах свого Веселого, що завжди пахло димом та косовицею.
Артем Листопад, журналіст-розслідувач
Я дуже-дуже щиро бажаю, щоб наша країна ставала краще і була навіть на вищому рівні розвитку, ніж ключові країни Європи. Щоб ми і наші діти могли отримати всі можливості, які є за кордоном, тут, у себе вдома. Я хочу, щоб фінансовий розвиток, освіта, технології та інші галузі у нас були на значно вищих засадах, аби люди не хотіли звідси виїжджати. І це було б набагато краще і приємніше, бо чи не найголовніше в еволюції людства – це розвиток, і я бажаю, щоб він став одним із ключових факторів, який рухав нашу країну вперед.
Оскільки зараз війна, дуже сильно хотілося би, щоб діти мали змогу зростати так, як раніше: без бомб, без ракет, без повітряних тривог, в шкільних класах, а не перед смартфонами. Щоб для них не було жодних загроз як з повітря, так і з землі. Просто хочу, щоб у них було повноцінне дитинство, про яке можна буде згадувати з теплом, а не зі страхом.
Я вже маю родину і особисто моя мрія, щоб родина тільки росла і розвивалась, намагаюсь зробити для цього найбільше.
Також у майбутньому хочеться здобути більше досвіду в журналістиці, зокрема мені дуже цікава документалістика, тому я хотів би зняти документальні фільми, які базуються на історіях війни. Думаю, що в майбутньому буде змога це втілити.
Валерія Скидан, журналістка рубрики «Тренд»
Глобально я палко мрію, щоб усі люди турбувалися не лише про свій власний комфорт, а задумувалися про наслідки своїх дій для інших людей, тварин і природи. Щоб суспільство не зупинялися у своєму русі та водночас не повторювало минулих помилок. Щоб толерантність та власний зиск не позбавляли пильності та люди могли вчасно розгледіти потенційну велику загрозу. Щоб діти не сиротіли через війну та не втрачали батьківську любов.
І в складні часи ми завжди могли допомагати одне одному й гуртуватися.
Давня, але така ж моя стійка мрія – щоб людям з різних меншин не доводилося досі боятися за свою безпеку через інакшість. Ми помітно змінюємося і я сподіваюсь, що наступне покоління остаточно відійде від пострадянських наративів і далі йтиме в ногу з сучасним світом, але всі зміни починаються всередині кожного з нас.
Фото: Олександра Павленко
Особисто мрію, щоб всі українські переселенці та біженці повернулися додому, щоб в Україні створили всі сприятливі для цього умови: і на державному рівні, і на рівні спільноти. Хочу побачитися зі своїми знайомими, які були змушені покинути свій дім та виїхати, й обійняти їх наживо, а не віртуально.
І, звісно, найголовніше – щоб ми вистояли як нація попри все.
Альбіна Середа, коректорка
Моя глобальна мрія — це світ, де люди живуть у гармонії з природою, усвідомлюючи свій вплив на довкілля та спільно працюючи над його збереженням. Я мрію про стійке майбутнє, де ресурси використовуються відповідально, відновлювані джерела енергії стають нормою. Хотілось би, щоб якомога більше людей ставало на шлях екологічної свідомості та розуміли, що всі ми робимо вклад у наше майбутнє. Ще, мабуть, із зовсім захмарного, щоб зі світу зникла будь-яка корупція і кожен, незважаючи на свій статус, міг отримати справедливість та правду.
Із особистого дуже мрію нарешті зустрітися з близькими людьми, з якими мене розділила війна, обійняти їх, поглянути, як вони змінились за стільки років. Також у мріях — зростання та саморозвиток. Хочу більше часу присвячувати вдосконаленню навичок у своїй діяльності, розвиватися та дізнаватися нове. І, якщо чесно, дуже би хотілося прихистити котика з притулку.
Ляля Алфімова, головна редакторка соцмереж YouTube та Instagram
Я дуже хочу відпочити від постійного стрімкого руху. А де можна втілити це бажання в реальність? Звісно, в українських Карпатах. Бажаю зняти дерев’яний будиночок в горах та споглядати з вікна, як неспішно падає сніг на вічнозелені ялівці та сосни. Проте ці ліси під загрозою та постійно «лисіють» від рук людей. Хочу, аби це зупинилося, хочу бачити здорові українські ліси у їхній постійній величній подобі.
Також мене конче турбує голод у світі. Одна з моїх мрій — усунення умов голодування багатьох етнічних народів. У ХХІ столітті це здається нереальним, але існує та впевнено поширюється вже багато років. Тож, нехай у новому році усі, хто страждає від голоду, зможуть навіки попрощатися зі своїм найбільшим болем та отримають можливість жити у ситості та теплі щасливо.
А українцям бажаю наснаги та сили у довгоочікуваній та складній боротьбі.
Я щиро вірю та мрію, аби наші захисники та захисниці повернулися із полону додому, до України.
Нехай наше спільне бажання збудеться та втілиться якнайшвидше!
