Сонячний ранок пʼятниці. На вулицях столиці доволі малолюдно. Кияни завершують робочі справи, переповнені бажанням швидше поринути у вихідні й провести час на терасі улюбленого закладу, або ж на свіжому повітрі з друзями за містом. Команді URSA.MEDIA пощастило: сьогодні ми у чудовій компанії Макса Леонова, переможця шоу «Танці з зірками», та нового електричного кросовера Volvo EX30. Тож нам не обов’язково чекати суботи, аби відправитися за місто та насолоджуватися красою природи.
Макс, розкажи, куди ми зараз їдемо?
Побачите скоро. Скажу лише, що це одне з моїх улюблених місць відпочинку. Моє місце сили. Але спочатку, якщо ви не проти, зробимо зупинку та візьмемо кави й чогось смачненького.
Згода. До речі, розкажи коли вперше сів за кермо?
Якщо я тобі скажу, скільки часу я вже за кермом, то ти просто вийдеш звідси. От зараз будемо брати каву й ти просто втечеш (сміється).
Та я не ляклива, розповідай.
Я воджу лише з 2021 року. І скажу відверто, мені соромно за те, як я їздив на початку. Безбожно підрізав та часто загравався. Але коли я це згадую зараз, мені соромно ‒ я нікому не рекомендую так робити, бо я після цього попав в ДТП і розтрощив машину. Я навіть року не поїздив з моменту як це сталося. Була середина сезону «Танців із зірками», і в тому ДТП я отримав струс мозку. Невеликий, проте все ж таки струс мозку… Бо їхав, як ти розумієш, не 50 і не 60. Це був дуже важливий для мене урок, який дав зрозуміти, що варто збавити оберти.
Чи був страх сідати знову за кермо після ДТП?
Я прекрасно розумів: якщо я відразу не повернусь за кермо – будуть проблеми. Тому я попросив у знайомої, яка була у від’їзді, машину. І відразу сів та й поїхав. Мені пощастило, що не було паузи. Я заспокоївся й все нормально.
Говорячи відверто, коли я запитувала про перший досвід водіння, думала буде історія про старий «запорожець» діда, яким ти вчився керувати в 9 років…. Ну знаєш, як то часто буває.
Такі історії це класика, але не для нашої сім’ї. Для нашої родини автомобіль був чимось з іншої планети, якоюсь недоступною розкішшю. Бо батько працював то виконробом на будівництві, то столяром. Мати – кравчиня, яка шила одяг. Все моє дитинство пройшло на дачі, і якби не вона, не знаю як би ми вижили. Бо дача давала можливість вирощувати щось та продавати.
До речі, які в тебе враження від Volvo EX30?
Те, на чому ми сьогодні їдемо, просто неймовірна річ. В машині вражає динаміка, шумоізоляція, керування, система безпеки на високому рівні. Можна навіть не гальмувати, вона робитиме це сама. Тут акустика дуже крута, стоїть саундбар, який такі речі творить…
До речі, а ти знаєш, що сидіння, на яких ми зараз сидимо, зроблені зі старих джинсів?
От! Я відчуваю, що їх якийсь швед носив! (Сміється). Але якщо серйозно говорити, то хотів твою думку спитати. Я чув, що виробництво батареї для електрокарів робить набагато більше викидів, ніж автівка бензинова чи дизельна.
Я не можу відповідати за виробництво всіх батарей для електрокарів у світі, але щодо Volvo EX30 скажу точно. Це найекологічніша модель серед електрокарів. Вуглецевий слід на 75% менший при виробництві цієї моделі порівняно з іншими автівками Volvo. А коли закінчується термін експлуатації, двигуни йдуть на перероблення. Тому EX30 – це дуже прогресивна історія.
Цікаво.
А де ти заряджаєшся та чи влаштовує тебе інфраструктура для електромобілів?
Я роблю це на Socar поряд з домом. Інфраструктура вже підлаштована, навіть є додаток з мапою, на якій видно, де саме ти можеш не далеко від себе знайти зарядну станцію.
Продовж фразу: для мене моя автівка – це…
Це мій кайф. Але я розумію, що за нею потрібен нормальний догляд. Машина – це не іграшка.
Як вибір автівки впливає на якість життя?
З появою в житті автівки відразу підвищується цінність себе, що напряму впливає на якість життя.
Електрокар ‒ це про що для тебе?
Для мене – це про майбутнє. Про нові можливості, з якими потрібно дружити. Памʼятаєш, як наші бабусі звикали до мобільних телефонів? Іноді і я себе так почуваю: сідаю за кермо, а тут нічого не потрібно робити ‒ автівка все робить за тебе. Сама паркується, сама за тебе думає, сама підрулює. Але, як і будь-який штучний інтелект, вона відкидає навички, які я здобув в процесі водіння, назад, і це мені не дуже подобається. З іншого боку, відкидаючи технології майбутнього, я не розвиваюсь.
Для мене важливі примітивні речі, які нагадують, що я чоловік
Наш електричний кросовер кольору неба мчить крізь неймовірної краси краєвиди: з одного боку безкрає київське синє море, з іншого – густий сосновий ліс. Ще кілька кілометрів дорогою й наш Volvo EX30 плавно звертає на берег моря. Автівка настільки безшумна, що навіть чайок, які поважно засідають на прибережному камінні, не бентежить наша поява.
Чому ти привіз нас сьогодні саме в це місце?
Це одне з моїх місць сили, де я можу відпочити та підзарядитись. Але коли тут багато людей, кайф взагалі не той. Однак сьогодні чудово все: погода, настрій, та й обставини як треба. Мені обов’язково потрібна вода і ліс.
Вода та ліс ‒ це такий глибинний звʼязок із Запоріжжям, звідки ти родом?
Думаю так. В нас є острів Хортиця. Там дуже красиво… Потрапляєш туди, й відчуття ніби ти за містом, хоча по суті все ще у ньому. Тому й ліс ‒ він мій звʼязок із корінням.
Твої автомобільні маршрути вихідного дня?
Київське море та все, що стосується лісосмуги біля моря – мій ідеал. Витачів просто бомба, обожнюю туди їздити. Також шукаю домівки за містом, для того, аби там перепочити один день й повернутися наповненим в місто. Таких місць в Київській області достатньо. В Глібівку люблю їздити. Для мене важливо, щоб можна було багаття розпалити. Це повертає до природного стану чоловіка, який може розпалити вогонь, добути їжу собі й нагодувати своїх близьких. Для мене важливі примітивні речі, які нагадують, що я людина й чоловік.
Скажи, а є таке місце у світі, куди б ти мріяв доїхати на автівці?
Як тільки закінчиться війна, я сяду й поїду напевно до Альп, бо також дуже люблю гори. Мене надихають пейзажі. А можливо й до Португалії доїду. На вʼїздах в міста машину буду залишати й знайомитися з містами на велосипеді. Так зручніше!
Та й екологічніше. До речі, зараз звідусіль звучить модне слово «екологічність». А що для тебе означає бути екологічним?
Коли ти не шкодиш своїм близьким та зовнішньому оточенню. Це також вміння дбати про інших.
Я слідкую за твоїм інстаграмом. Ти проводиш багато благодійних майстеркласів… Тобто для тебе благодійність це форма екологічності?
Абсолютно. Я розумію одне: скільки б грошей не заробила людина, найважливішим залишається ставлення до неї інших. У кожної людини бувають скрутні становища, і коли в мене є можливість допомогти, я залюбки це зроблю. Бо може наступити момент, коли я буду в скрутній ситуації й мені потрібна буде допомога. Я вмію танцювати, дарувати посмішки. Тож я не обіднію.
Нещодавно ти давав урок танцю для діток із синдромом Дауна. Що найбільше тебе вразило чи зачепило в цій благодійній історії?
Ми прийшли туди до цих діток. Спочатку був момент, де вони показали номер, який вивчали. В мене ком в горлі й очі на мокрому місці. Не міг стримати сліз. Я стою й розумію, що ця історія повертає мене до людського стану. Де б ти не був, ким би ти не був ‒ ти є людина, допомагати це нормально. І я поплакав, не тому, що мені шкода їх, а тому, що на це дивитися просто без емоцій неможливо. Ми попрацювати, потанцювали. Вони супер класні, відкриті та емоційні. Я б навіть сказав справжні ‒ в них немає поняття хитрості, вони показують саме те, що відчувають.
Запамʼятався момент, коли ми їм дарували розмальовки, й один хлопець почав нервувати, психувати та злитись. Я кажу: «що трапилось, чого ти сердишся?». Він каже: «це дитяча розмальовка, а я вже дорослий, дайте мені дорослу іграшку!». Він сів біля батареї, а всі діти такі: «він образився, він зараз може плакати, давайте його заспокоїмо». І реально ж зібрались біля нього й почали заспокоювати. Я помітив в цих дітях дуже багато людяності, вони дуже відкриті.
У мене мурахи від цієї історії. Який висновок для себе зробив після такого спілкування з особливими дітками?
Наше суспільство лише вчиться толерантності. Але ми добре розвиваємося в цьому напрямку, мені здається. І я сам пропагую цю історію, що всі ми рівні й нам потрібно спілкуватися на рівних. Не важливо чи то людина з ампутацією, чи з якимись вадами ‒ вона така сама людина, як і ми. Просто в неї можливостей трохи менше.
А скажи, яка сфера благодійності у тобі відкликається найбільше?
Повернемося до екологічності. Ми повинні робити те, що ми відчуваємо своїм нутром. Якщо те, що ти робиш, приносить користь навколишньому середовищу, значить ти своєму місці. Я залюбки потанцюю з пенсіонером, в якого була дитяча мрія, так само як і з дітьми. Та й будемо з собою чесними ‒ усі ми діти. І людина має відчувати дитячі емоції й проживати їх.
Ти сказав про пенсіонера…
Я не просто так це сказав. Була історія, звернулись дівчата із фонду «Життєлюб», які реалізовували мрії пенсіонерів. І от в однієї бабусі була мрія ‒ станцювати повільний Фокстрот, з чим я залюбки їй допоміг. Їй за 70 і вона теж із Запоріжжя.
І хто плакав в цій історії: ти чи вона?
Внутрішньо я плакав точно. Не пам’ятаю чи плакав фізично. Для мене то було дуже приємно. Її мрія здійснилась, ми станцювали на «Сніданок з 1+1». Мій принцип благодійності ‒ віддавати її туди, де є запит.
Якби в тебе був зайвий мільйон доларів, й умова інвестувати їх саме у сферу захисту довкілля, куди б ти інвестував? Можливо в зелені насадження чи може очищення річок?
Я б цей мільйон витратив на освітні програми тематики відходів. Адже потрібно вчити людей не смітити, сортувати сміття та прибирати за собою в місцях відпочинку.
До речі, якщо вже заговорили про сміття. Як в тебе із сортуванням та екосумками?
Не буду лукавити, екошоперами поки не користуюсь, однак купую лише біорозкладні пакети. Сортувати сміття намагаюсь. Особливо радію, коли бачу контейнери для сортування в публічних місцях. Це не аби як допомагає суспільству зробити цей перехід до сортування.
Поділися своїми принципами екологічності в стосунках.
Перше ‒ у парі обидва партнери мають розвиватися й реалізовувати себе на 100%. Друге – це прийняття партнера зі всіма його добрими та недобрими історіями. І моєю великою помилкою в останніх відносинах було те, що я вважав, що чоловік повинен заробляти, а жінка має реалізовувати себе чисто в кайф.
Це помилка, так вважати?
Так. Це не правильно, бо створює обмеження для іншої людини. Якщо вона хоче щось зробити, вона повинна мати можливість це робити.
Ти в попередніх стосунках заважав самореалізації своїй партнерці?
Так. Я вважав, що сімʼю маю утримувати я, але в мене не вийшло заробляти так, аби вона могла себе відчувати комфортною. Я на себе все звалив і не приймав її допомогу.
Батько пішов воювати за Україну, хоча народився в росії
Часто бачишся с Дікусаром?
На жаль, ні. Коли ми бачимося випадково, то спілкуємося звичайно. Єдине я знаю, що з ним все впорядку і він живий-здоровий. Бувало, приїжджав, я його бачив… Такий здоровезний став. З Дікусаром в мене окрема історія і я йому вдячний дуже.
«Танців із зірками» зараз немає. На що направлена твоя основна творча енергія? Над чим зараз працюєш, якщо є таке?
Я пишу своє танцювальне шоу. Якщо все вдасться ‒ поїдемо з туром по Україні. Шоу буде про жінок та їх нереалізовані мрії. Про екологічне ставлення до себе в тому числі. Допрем’єрний показ відбудеться в кінці серпня. В шоу ми не торкаємося теми війни. Я за те, щоб підтримувати людей емоційно. Щоби ми тут в тилу могли жити, працювати й реалізовувати проєкти. Бо саме від нашого стану залежить стан бійців на фронті. В мене батько служить і я розумію, що якщо не буду займатися улюбленою справою і бути на своєму місці, то не зможу йому допомогти. Коли він дзвонить й каже: «Макс, потрібні дрони», я проводжу благодійні майстеркласи для того, щоб хтось захотів віддати більше ніж 20 тисяч гривень, на які я власне й куплю дрони. Вони підуть на допомогу моєму батькові або комусь ще.
Батько давно служить?
Він пішов воювати у перший же день. Зараз на Херсонському напрямку. Тату 55. Пішов воювати за Україну, хоча народився в росії. Раз в тиждень з ним зідзвонюємося. В нього не завжди є можливість спілкуватися.
Як не зламатися в темні часи?
З початком відкритої війни був період, коли я фактично зламався. Я був в Ужгороді, не було ані проєктів, ані фінансової можливості платити за оренду, через що доводилося позичити гроші в батька. Гроші, які він заробляє фактично своїм життям. І ти знаєш, в цей момент мені стало настільки соромно за себе, що я подумав: «Ну я ж не тупий ідіот, що не може дати собі раду й заробити на життя?». Я зрозумів, що потрібно повертатися до Києва.
І ти знаєш, воно якось пішло потихеньку. Тому за те, що я не зламався, я в першу чергу вдячний своєму батьку.
