Коли під час інтерв’ю з Євгеном Хмарою ми заводимо розмову про Volvo, голос артиста починає звучати відчутно закохано. Він годинами готовий обговорювати нові моделі бренду чи їх комплектацію. Почуття між композитором та Volvo можна описати як «абсолютна взаємність». І не дивно ‒ Євген Хмара навіть є амбасадором бренду. Тому одного спекотного липневого ранку ми зустрілися з Євгеном, щоб протестувати новий електричний кросовер EX30, випити кави та поговорити про музику, натхнення та особисте.
Женя, ти вже кілька днів їздиш на новому кросовері Volvo ЕX30. Що найбільше здивувало в ньому?
Чесно кажучи, я реально вражений цією автівкою. Не дивлячись на її компактність, вона може бути сімейною. Більш ніж впевнений, що ти нізащо не здогадаєшся що саме прямо зараз в мене лежить у багажнику. Веретено, справжнє дерев’яне. Вчора ще віз соки з дачі. Купа-купа якихось коробок.
По факту, якщо треба, є куди все поставити, перевірено. Вона динамічна, вона драйвова, вона дуже привертає увагу. На неї обертаються, на неї дивляться. І я думаю, що Volvo в черговий раз таки руйнує стереотипи. По розходу електроенергії вона дійсно дуже економічна. Тобто, скажімо так, 480 км вона вже не потягне, але чесні 400 ви спокійно на ній проїдете, абсолютно без проблем.
Знаєш, всі наші герої проєкту з Volvo розповідають, що автівка дійсно привертає увагу на вулицях, в неї такий неймовірний колір та оригінальний дизайн. А на твоїй ще й бджола сидить! Чи виникла у тебе певна асоціація між бджолою та електрокаром?
Звичайно виникла. Це бджілка на дорозі. Вона дуже динамічна, така швидка, спритна. Або ж, я б навіть сказав, що VovloEX30 ‒ це вовк в овечій шкурці. Бо давай відверто, від Volvo ніхто не очікує автівки, яка буде спортивно їхати. Але вона розганяється за 5,3, секунди до сотні, а повністю заряджена версія двомоторна всього за 3,6 до сотні. Уяви! Хто ще так швидко може їхати? Ламборгіні, Ферарі й Volvo EX30.
Твій персональний автомобіль також Volvo. Ти навіть є амбасадором бренду. Розкажи, як почалась ваша історія?
За кермом Volvo я взагалі з 2012 року, і це справжня любов. Справжня. Я себе не уявляю за кермом іншого автомобіля. Я п’ять років був просто власником Volvo, і вже потім став бренд-амбассадором.
Одного разу на відкриття нового автосалону приїхав керівник компанії Volvo зі Швеції. Я був туди запрошений як артист. І от уяви: я ходжу із закоханими очима, роздивляюся нові моделі бренду, які тоді презентували. Той керівник компанії каже колегам, щось типу: «Дивіться! Он молодий чоловік ходить ‒ ну справжній Volvoman!». А потім я перевдягаюсь, виходжу на сцену і починаю грати. І в нас трапляється синергія.
Женя, ти так говориш про Vovlo, що просто сяють очі. Видно, що ти обирав серцем автівку, а не контрактом. У що саме ти закохався?
Для мене Volvo це про інтелігентність, а не про понти. Я от навіть помічав, що власники автівок бренду завжди включають вказівники повороту. Якщо не включають, я прям дуже вражаюся. Думаю: «Як? Ти ж на Vovlo їдеш? Як ти можеш не включати? Ти ж інтелігент». Також Вольво дарує абсолютний комфорт. Масаж сидінь, вентиляції, якість матеріалів. Безпека руху ‒ один із ключових моментів.
Наведу приклад: у мене Volvo XC90. Одного разу я їхав по столичному шосе, і за мною дуже швидко їхав мотоцикліст. Це було точно 200+. А я їхав у лівому ряду, і зрозуміло, що як культурний водій, я вмикаю правий поворотник, хочу відходити назад, у свій ряд. І мотоцикліст робить рівно цей самий маневр за мною на цій шаленій швидкості. І автомобіль це зрозумів, та повернув мене назад, і мотоцикліст пронісся повз. Дивом нічого не трапилось. Тобто уяви який має бути аналізатор і як авто бачить простір навколо!
Volvo в базовій комплектації, самій простій, має Pilot Assist, тобто автономне керування. І це, якщо я не помиляюсь, це сьогодні єдиний бренд, що має такий необхідний стандарт. Який, так то, має бути в базі в кожного автомобіля. А ще мені цінно, що бренд екологічний. Електрокар ‒ це сьогодні не просто про економність, а й про захист навколишнього середовища.
Екологічність — це не про те, щоб побудувати дерев’яного возика, запрягти конем та їсти сіно
Тебе хвилюють проблеми захисту довкілля? Ніколи до речі не зустрічала такої інформації про тебе…
Я скажу більше, про нашу родину. Даша, моя дружина, якийсь час взагалі вела Zero Waste Life, такий спосіб життя. Дезодорант ‒ був якийсь кристал. Зубна паста ‒ я не пам’ятаю, це коріння чогось було. Навіть настільки глибоко пішли в експеримент що Даша одного разу попросила тата пошити їй мішечки й ходила з ними за покупками. І це ще не було мейнстримом, як зараз, коли екоторбинки можна придбати в будь-якому супермаркеті.
Вона відмовилася від пакетів абсолютно, брала з собою на ринок навіть судочки. Купили якийсь сирок на ринку ‒ бац, в судочок! Помили його, і знову пішли. Зараз вже є можливість купувати біорозкладні пакети, тоді її не було.
Ми впевнені, що країна та навіть планета починається з кожного з нас. Але, якщо бути відвертим, тут питання ще й до держави та до програм захисту довкілля, які вони мають створювати.
Дружині величезна вдячність від мене особисто за таку усвідомленість. Повністю погоджуюсь із тобою, питанням захисту довкілля перш за все має опікуватися держава. Приймати закони, які реально знизять негативний вплив на довкілля…
Ти знаєш, Ярославо, я хочу навести приклад Китаю. Я був там двічі з різницею у п’ять років. Наскільки екологічна ситуація там покращилась в такий короткий термін складно передати. У них немає смогу, немає шуму на дорогах, фактично всі на електрокарах. Вони повністю перейшли на електроскутери. Їх екологічний прогрес видно неозброєним оком. Мене надихає цей приклад, я також намагаюсь електрифікуватися. Навіть коли я EX30 із салону забирав, то їхав туди на своєму електросамокаті, а не на таксі. А це приблизно 45 кілометрів. На електричці поїхав забирати свою електричку!
Ще я часто кладу у свій Volvo XC90 електросамокат, автівку ставлю на зарядку та їжджу по зустрічах на ньому цілий день. Ми загалом намагаємося жити екологічно й привчати до цього своїх дітей.
Як саме привчаєте до екологічності діток?
Ми намагаємося оточувати їх натуральними матеріалами ‒ у нас глиняні стіни та дерев’яна підлога вдома. Ми дітям не купуємо пластикових іграшок, хіба що хтось дарує. Дивись, екологічність ‒ це ж не про те, щоб побудувати дерев’яного возика, запрягти конем та їсти сіно. Ну ні. Екологічність ‒ це перш за все про відчуття. Якщо говорити про час, який ми проводимо з дітьми, то це 100% ніяких гаджетів та мультиків: ми залучаємо їх до більш природного спілкування, вчимо бути в моменті тут і зараз.
А якби Вольво була музикою, що б то була за музика, можеш словами описати?
Ух ти, як цікаво. Це якась глибока має бути музика. Боже, яке те питання класне.
Хай це буде, не знаю, Людовіко Ейнауді, Ганс Циммер… Ну і зрозуміло, що Євген Хмара теж.
Євген Хмара обов’язково.
Ти вже дуже багато часу допомагаєш діткам з РАС. Створюєш для них музику, даєш концерти. В який момент в тобі відкрився запит на допомогу діткам з особливими потребами?
Давай я розкажу історію як саме я до цього прийшов. 2013 рік, випуск альбому «Казка». Перший альбом такий експериментальний, я б сказав.
І його почали прямо замовляти дуже великим тиражем країни Балтії. Частина організацій в Німеччині. І вже потім виявилось, що ці організації займаються особливими дітьми. Вони використовують цей альбом як музичну терапію для дітей з не аутизмом. Я просто почав отримувати десятки… Ні, сотні цих листів вдячності, що особливо моя «Казка» позитивно впливає на цих дітей.
Від звуків, що нас оточують, ми або наповнюємося, або руйнуємося щодня
У 2020 році ти презентував альбом для дітей з особливими потребами. Ти перед написанням вивчав які звуки можуть мати терапевтичний ефект? Чи альбом ‒ то виключно потік музики народжений у твоїй голові?
Музика, звуки, які нас оточують, навіть шум від цього генератору ‒ все це впливає на нас. Тобто від того, що ми слухаємо, ми або наповнюємося, або руйнуємося щодня. Якщо жити постійно біля якогось будівництва і чути тільки ці звуки, то на жаль, наш фізичний та психічний стан будуть набагато гіршими. А позитивна та спокійна музика здатна зцілювати. Але питання зцілення ‒ це не про релігію, не про якісь навіть духовні речі. У слові «зцілення» навіть корінь слова це «цілісність».
Цілісність ‒ це коли в здоровому тілі здоровий дух. Все дуже просто, насправді.
Я не хочу на себе одягати : «О, моя музика зцілює». Ні, я не про це. Так, мене дуже включає допомога дітям з аутизмом, тому я створив для них спокійну музику, що резонує… Я навіть був частиною руху «Autism Friendly Space» у нас в Україні, де фактично метою було навчання персоналу в тих самих торговельних центрів, охоронців, касирів, як коректно поводити себе у спілкуванні з людьми з аутизмом. Ми робили конференції, ми пояснювали.
Я дякую тобі за це. Допомога іншим ‒ і тут не важливо діти, тварини чи військові ‒ то все частина усвідомленості та екологічності. Женя, багато дітей приходить на твої концерти. Навіть мій племінник, якому 7, був на концерті Хмари, з якого повернувся закоханим у музику хлопчиком. Питання: ти ніколи не думав відкрити власну музичну школу?
Думав. Давай так: я вважаю, що мені самому ще вчитись потрібно, і буду це робити до своїх останніх днів. Але я бачу яка величезна кількість молодих піаністів приходить на мої концерти, це є стимул. І вони потрохи розуміють, що гра на фортепіано ‒ це не тільки про рівну спинку, Моцарта та щось сумне.
Я завжди кажу, що хлопець-піаніст, якому 12 років і в якого починають грати гормони, якому хочеться подобатися дівчатам, ніколи не зіграє на перерві своїй потенційній дівчині Баха чи Моцарта.
Тому сучасну музикальну освіту потрібно трохи змінювати, давати якусь умовну попсову музику, типу Metalica чи Океан Ельзи. Щоб була можливість це зіграти.
Сучасна музика має бути частиною програми.
Дайте 70% класики, 30% попси. І діти зможуть знімати ці тік-токи та інстаграми, показувати це.
Все це стимулюватиме індустрію. Музика ‒ це не про щось нудне в окулярах.
Світ змінюється. І індустрія має змінюватися. Якщо знайдеться та людина, яка зможе піти зі мною в партнерство, то я готовий. Я не бачу створення школи як супер бізнес-проєкт, проте це дасть можливість сформувати цілу музичну культуру в нашій країні.
Музика може бути одним із тих інструментів, які допомагають пережити цю криваву війну
Як до композитора Євгена Хмари приходить нова мелодія?
Музика ‒ це про всесвіт та резонанси. Володіючи музичним ремеслом, відкривається канал, можливість чути музику із всесвіту.
Якщо я не встиг її записати, то вона перелітає до іншого композитора, можливо, в іншу частину світу.
Дуже цікаво, навіть романтично звучить. Отже, стати успішним композитором можна лише, якщо вчасно під’єднатися до каналу і записати музику. А як же щоденна праця та муки творчості?
Дивись: створення музики ‒ титанічна праця і віра в себе, вміння ризикувати.
Я поясню, що я думаю. Людей, які чують музику, дуже багато, насправді. Питання в тому, щоб наважитись взяти гроші, які відкладав на автомобіль, піти в студію та записати композицію. Мені довелося багато від чого відмовитися в житті заради випуску альбомів, заради творчих експериментів, заради інвестицій в симфонічний оркестр… Це колосальні гроші. Тому зараз я артист, тому мої альбоми слухають. Питання тільки в цьому, я вважаю. Бо потрібно ризикувати, потрібно вірити. Віра ‒ одна з найбільш рушійних сил на планеті, я так вважаю.
Я нещодавно відвідала монастир, у них там власне господарство. І була вражена тим, що монахині вмикають коровам та куркам інструментальну музику. Чи вмикають саме Хмару я не уточнювала. Але була шокована, коли дізналась, що музика гармонізує навіть стан тварин. Як гармонізувати сьогодні свій стан, враховуючи умови, в яких ми всі знаходимося сьогодні?
Ярославочка, розумієш, я не можу брати на себе відповідальність та щось радити українцям зараз. Адже що можна порадити дружині, яка втратила на війні чоловіка? Чи мамі, яка похоронила сина? Проте, обережно, все ж хочу сказати, що музика може бути одним із тих інструментів, які допомагають пережити цю криваву війну.
Не виходячи з дому, не ходячи до терапевтів, до психологів, у себе вдома, вдягнувши навушники за 5 доларів, можна отримати терапію. І, дійсно, зцілити свою душу і на фізичному рівні, і на ментальному.
Тому, дійсно, я закликаю слухати музику, я закликаю ходити на живі концерти. Коли ми плачемо, коли ми відчуваємо ці мурашки, це і є той момент, коли музика починає діяти, проникати через клітинки всередину, в нас.
Саме інструментальна музика лікує?
Ні, ні, ні. Я вважаю, що музика ‒ це хвиля. І мантри, і пісні лікують.
Женя, можеш згадати випадок, коли ти спостерігав терапевтичний ефект музики.
Ти знаєш, не хочу виглядати неначе якийсь Мунтян. Але, все ж розповім один доволі кумедний момент. На моїх очах в місті Уельс, Австрія, на концерті я помітив жіночку на інвалідному візочку. В кінці виступу, коли я перейшов до таких драйвових історій, вона встала та почала підтанцьовувати. А потім, після концерту, жінка знову сіла на візок й на ньому й поїхала. У мене навіть десь є фотографія як ця жіночка стоїть.
До речі, а кого слухає сам Євген Хмара?
Ти знаєш, я нереальний меломан. Люблю слухати й Ганса Циммера, і Людовіко Ейнауді, обожнюю гурт Coldplay. Я мрію насправді потрапити на їх шоу. Дуже люблю Pink Floyd. Це теж про таку глибину справжню. У них є фантастичне шоу, Pulse називається. Воно 94-го, здається, року.
Ти дивишся і ти думаєш «вау». Ну тобто сьогодні, це про повноцінне шоу, якби воно відбулося у 2024 році. А іноді навіть якийсь реп слухаю, він теж буває глибокий. Слухаєш і думаєш «вау, круто». Тобто в музиці має бути глибина і якість, перш за все.
Ти сказав, що музика приходить до тебе через умовний канал, до якого ти під’єднуєшся. А які умови тобі потрібні, щоб на той канал налаштуватися?
Дякую. Це класне питання. Тут парадокс. Бо зазвичай митці розповідають, що їм потрібні страждання аби творити. У мене не так. Я про суперкомфортний стан життя. Має бути заробіток, має світити сонечко. Не має бути сварок навколо, ніяких. Тоді приходить музика, насправді.
Я ніколи не сиджу і не чекаю натхнення
У тебе є якісь ритуали, які налаштовують на творчу хвилю. Умовно виїхати на природу, дивитися на гори, захід сонця чи чайок?
Музика до мене приходить спонтанно. Тобто я можу їхати за кермом свого Volvo і написати дві композиції, поки їду кудись. Можу лежати у ванні, їсти якийсь смаколик і до мене йтиме музика. Так, це моя фішка ‒ я дуже люблю їсти у ванні.
Слава, в мене взагалі цієї формули немає. Воно бам ‒ і ти розумієш, що опа, мелодія прийшла. Можу сказати тільки одне ‒ мозком нічого не створиш. Це як перестановка якихось кубиків: побудував новий будиночок, але він розсипається, бо то не справжнє.
Буває такий період, що рік я взагалі не пишу музику, в якийсь момент думаю: «так, стоп, вже рік прийшов, в мене нуль написаних мелодій… Може щось зі мною трапилося, може щось не так?». І я відпускаю цей момент, проходить пару місяців, бам-бам-бам ‒ знову в голову пара мелодій прийшла.
Досить ризикована штука ‒ йти за натхненням. Так же можна застрягнути у творчій кризі не на один рік…
Дивись, я ніколи не сиджу і не чекаю натхнення, я постійно в русі, в роботі. Бо є Євген Хмара ‒ митець, композитор, який пише музику, а є ще Хмара продюсер, який паше по повній.
Тобто написати музику ‒ лише 15% мого простору. Я ніколи не сиджу і не чекаю натхнення, я в процесі, студії, музиканти. І від цього я не менше кайфую, ніж від виступів, від написання музики. Мені подобаються зустрічі, мені подобається стукати в зачинені двері. Обожнюю цей процес. Це і є гармонія, це і є баланс, в якому приходить музика.
Ваша родина до початку повномасштабної війни постійно подорожувала. Як ти відпочиваєш зараз, можливо це подорожі автівкою по Україні?
Я закоханий в місто Київ. Влітку я нікуди не виїжджаю, бо частково вважаю, що це навіть місто-курорт. Київ потопає в зелені, я закоханий у своє місто. Тут є Дніпро, а сам я сапбордист. Обожнюю ходити на сапі й роблю це майже кожного ранку. Проходжу певне кількість кілометрів. Бо ми живемо біля Дніпра прямо. І я обожнюю Труханів острів. Він за 7,5 км від мого дому. І це дуже класне навантаження виходить. Але я такий, що я поїхав би кудись ще й в пустелю.
Тобто ми зараз сидимо під сонцем палючим, температура 37+, і тобі це ок?
Абсолютно. Я настільки зараз наповнений від цієї спеки. Я не згораю. Я кайфую. Я ходжу без головного убору, не п’ю багато води, та і їсти хочеться набагато менше. Я страждаю, коли хмара, коли дощ, коли дуже довго сонця немає. У мене починає сідати батарейка.
Євген Хмара не любить хмари. Цікава деталь. Женя, ми завжди традиційно запитуємо наших героїв як саме їм вдається тримати баланс у ці темні часи. Поділишся своїм рецептом?
Потрібно завжди пам’ятати, що життя ‒ то найбільша цінність, не боятися вірити, мріяти й завжди рухатися вперед. Тобто, життя ‒ це про постійний рух вперед. Є, до речі, така практика дуже прикольна. Всі в дитинстві ми чогось хотіли. Якусь машинку, якусь ляльку, яку так і не отримали, бо не було грошей чи не було можливості. Прямо згадайте це бажання, а потім підіть та купіть це собі. І тоді ваш мозок зніме блок, що щось неможливо.
Бо насправді всі неможливості цього життя ‒ це тільки про бар’єри в нашій підсвідомості, які створені нами самими, нашим оточенням, нашими батьками в дитинстві. І коли ми придбаємо ту заповітну річ з дитинства, це буде означати для нашої підсвідомості: «о, все-таки я це можу». Але не забуваймо, що саджаючи зернятко в землю, потрібен час, аби з нього виросло дерево. Так і з мріями. Не зраджуйте їм. Люди стають старшими, віра в себе втрачається: «от мені вже 40… Я вже стара, чи старий». Будьте закохані в життя, мрійте та рухайтесь попри все. Це і є мій рецепт.
