Три роки тому, у новорічну ніч фінансистка Ксенія Березна загадала бажання: робити більше добрих справ. Тоді дівчина й не підозрювала, що благодійність неначе вир увірветься в її життя буквально через кілька місяців, на пару з повномасштабним вторгненням. У перші дні війни Ксенія шукатиме життєво необхідні ліки для себе, а коли знайде – розсилатиме дефіцитні медикаменти й іншим пацієнтам з подібним діагнозом. Так почнеться її особиста благодійність, яка за два з половиною роки трансформується у фонд Ксенії Березної. Сьогодні наша героїня допомагає не лише людям, а й тваринам. Ми зустрічаємося із Ксенією в самому серці її волонтерства – на соціальному ранчо Horse Paradise. Тут живуть своє райське життя коні, врятовані Ксенією від м’ясобійні та війни.
Ксюша, в тебе багато напрямків благодійності, але коням ти не просто допомагаєш – ти створила соціальне ранчо, на якому утримуєш врятованих тварин. Чому саме коні?
Коли почалася відкрита війна, то я відразу почала допомогати людям. А потім включилася й по тваринах. Я обирала для себе ту сферу діяльності, де дуже мало ресурсу і бажаючих допомогти. Якщо людям та військовим допомагає більшість, то тваринам мало хто. І мені було важливо бути там, де я суттєво можу бути корисна. Плюс я дуже люблю тварин. І це не лише про коней – я люблю і котів, і собак, і все живе. І якщо для котів та собак мені вдавалося знаходити гарні місця, притулки, куди б можна було відвозити врятованих тварин, то з конями так не складалося. Це велика і не проста тварина. Я не знайшла місця, куди б можна було передавати врятованих коней і бути за них спокійною. Були конюшні дуже різної якості, не завжди вони могли відповідати моїм запитам, а постій коштував дорого. Я бачила, що дуже часто перебування коней в таких місцях йде не на користь їхньому психологічному та фізичному здоров’ю. Тому прийшла ідея все-таки створити місце своє, де ми б змогли повністю зробити все, як воно відповідає нашим цінностям.
Галина Нагорна, співзасновниця соціального ранчо Horse Paradise. Як ви познайомилися?
Я намагалась подарувати Галі коня. Мені її порекомендували, коли я рятувала Таміра. Власниця одної з конюшень сказала, є дівчина, дуже гарна людина, зв’яжись з нею, можливо вона його прийме. Галя погодилась, так ми почали наше спілкування, і через декілька місяців я попросила її надіслати фото коника, хотіла побачити, як він виглядає, як він себе почуває. І коли вона надіслала світлини, я була шокована. Кінь став настільки гарним, доглянутим, тоді я зрозуміла, що ця людина дуже любить тварин та вміє про них піклуватися. Тому цінності наші співпали, і так, як на той момент в мене було 4 коней, а в неї вже з Таміром, врятованим мною, аж 9, то ми вирішили, що пора об’єднуватися та дивитися різні ділянки для створення ранчо.
І десь у березні 23-го року ми приїхали на це місце, подивились, і дуже воно нам сподобалось. Тут озера, ліс, поля. Адже для того, щоб тримати коней, повинні бути великі левади, це є пріоритетом для їхнього життя та здоров’я, після правильного харчування.
Сьогодні на соціальному ранчо живе 35 коней. Звідки вони до вас потрапили?
В березні 2023 сюди заїхали перші коні, евакуйовані з Харківської області, з Дергачів. Ми забрали найстаріших пенсіонерів – призерів, спортсменів. Там в Дергачах, біля Академії, постійно падали ракети, тому ми вирішили, що їм буде краще та спокійніше доживати тут.
Я знаю, що ви також викупаєте коней із скотобійні, куди їх віддають колишні власники…
Так. Поки коні здатні приносити людині результат, вони працюють, вони корисні, вони потрібні і їх тримають. А коли вже ця тварина виходить на умовно пенсію, то не завжди людина відповідально до цього ставиться і готова забезпечити їй гідну старість. Тому що постій, годування, ветеринарні послуги, це все коштує грошей.
І якщо людина націлена тільки на спорт, то вона просто бере собі молоду тварину, а стару, вже не потрібну, віддає на м’ясо. Всі хто не потрібен своїй людині – потрапляють туди. І дуже часто кіннотники, які з емпатією ставляться до тварин, намагаються їх врятувати та знайти людей, які будуть готові утримувати тих коней. Звісно, це буде новим рівнем розвитку нашої нації, коли ми масово почнемо нести відповідальність за тих, кого все життя використовували. Звичайно, є люди, які розуміють, що тварині, яка все життя на тебе працювала, потрібно дати можливість дожити своє життя нормально. Але таких людей не багато.
Він кладе голову тобі на плече і все…. життя триває, ти бачиш в ньому сенс
Скільки врятованих з бійні коней на ранчо?
Зараз я так швидко не порахую. Але скажу відразу, коли туди потрапляєш – це страшно все бачити. І ми ніколи не поверталися з одним конем. Наприклад, коли їхали рятувати Глибу по проханню кінотників, які добре її знали, привезли з нею ще 4 коней. Такій людині як я на бійню їздити не можна. Ти приїжджаєш, бачиш очі коней, яких зараз уб’ють, якщо ти нічого не зробиш. А під час війни це взагалі все стало в рази жорстокіше. Люди здавали на м’ясо й молодих коней, бо від’їжджали і тримати не могли. Багато тварин загинуло таким чином. З бойні ми допомогали рятувати навіть поні. Він зараз живий, в прекрасному стані, в дуже добрих руках. Його здали на м’ясо, тому що війна трапилась…
Ксюша, згадай свого першого врятованого коня…
У мене їх перших двоє. Це Багаж і Вимпел. Я підтримувала іподром і намагалась допомогти їм із сіном. В перші дні вторгнення росіян коні там залишились без їжі. Ми намагалися допомогти закупити сіно, щоб їх утримувати. І тоді до мене звернулися волонтери іподрому і попросили двоїх коней врятувати від бійні. І це був Багаж і Вимпел. Вони тут стоять, я їх дуже люблю. Один сірий в яблука, а другий гнідий. Дуже комунікабельні, дуже гарні. А потім я ще й третього врятувала, слідом за цими.
Це Лоубоу. Він мій любимчик, можна так сказати. Коли я приїжджала по Багажа і Вимпела, то мені сказали, що є один травмований кінь. У нього була травмована нога і він вже не показував результатів там, на Іподромі. І вже м’ясник їхав його викупати. Я не змогла з цим змиритися і погодилась і його врятувати. Дуже гарний, дуже класний, молодий. Йому було три роки на той момент.
Але коли я перший раз його побачила, він такий енергійний був і амбіційний, що я дуже його злякалась. Коли він приїхав сюди, ми його кастрували. Він трохи гормонально змінився. А зараз це, мабуть, найбільш ласкавий кінь. Я його дуже люблю, коли до нього підходиш. Він постійно голову кладе тобі на плече і все…. життя триває, ти бачиш в ньому сенс.
Тому це перші коні, які були врятовані. А потім вже харківських врятували.
І далі вже по накатаній пішло, як кажуть, коли знають, що ти рятуєш, то до тебе постійно звертаються з цим питанням. І дуже тяжко відмовити.
Чи виникає у коней емоційний зв’язок із людиною, як то відбувається у собак, наприклад?
Кінь – це тварина-партнер, тварина-друг людини.
Я бачу, якими вони приїжджають сюди, і як потім адаптуються. І для них людина – це партнер. Без людей, мені здається, їм набагато важче. Тому зв’язок є, і він унікальний. Не випадково ж існує іпотерапія, іповенція. Емоція – ось що може дати кінь людині.
Вона тебе заспокоює, дає тобі впевненість якусь. Ти доглядаєш, спілкуєшся і отримуєш особливу емоцію, яку дають коні. Вони лікують. І це так і є. Коли ти постійно приходиш, кінь тебе впізнає, він хоче комунікувати з тобою. Я б це навіть назвала свого роду емоційною реабілітацією, з ними є можливість знизити рівень стресу та тривожності, відновитися психологічно.
Спілкування з конями додає впевненості людині
Чи розуміє кінь, що його зрадили або ж врятували?
Коні, як і будь-яка інша тварина дуже звикають до людини. Я не можу сказати, що коли змінюється власник або ситуація, то кінь страждає, як то часто роблять собаки, але вони дуже добре відчувають, коли людина їх розуміє, відчувають і слабкі сторони людини, і сильні.
Дай пораду, як поводитися з конем, аби з ним виник контакт?
Якщо ти слабкий енергетично, він буде так собі поводитися, а якщо ти даєш йому можливість переконатися, що ти сильна впевнена людина, що ти достойна їм керувати, то він буде поважати твою силу. З цією великою твариною не все так просто, з ним потрібно вибудувати кордони і спілкуватися на рівні. Спілкування з конями додає впевненості людині, підкріплює її віру в свої можливості. Можна їх чухати, гладити і спостерігати, як вони реагують, показують, що їм приємно. Тоді вони повністю відкриваються людині і довіряють. Коні – дуже тактильні тварини.
Чи не виникало в тебе думки створити на базі ранчо ще й центр реабілітації для діток чи військових?
Мені здається, що зараз тема реабілітації загалом дуже важлива. І час від часу до нас приїжджають сім’ї військових. Дітки з аутизмом та ДЦП у нас теж були, і коли ти бачиш, яке задоволення людина отримує від спілкування з конями, то звичайно, починаєш дивитися в сторону реабілітації. Але робити це потрібно якісно і правильно, багато чого треба налаштувати. В нас тут велика кількість врятованих коней, які поки не можуть бути суперлікарями для військових або для дітей. З ними треба багато працювати і дивитись. Зараз ми робимо це все у лайт-варіанті, це не є система. В нас камерно, тихо, приїжджають люди, ми навчаємо їх поводженню з тваринами. Нещодавно приїжджав один військовий з дружиною. Каже, ми хочемо побути з дружиною удвох, тому що я дуже рідко буваю вдома.
Вони приїхали, доглядали за конями, розчищали, гуляли, пасли. І були щасливі дуже, коли від’їжджали. А для нас, то було щастя, що ми можемо бути корисні не тільки тим, що зберегли життя тварин, а ще й допомагати людям. Тому зараз, крок за кроком, ми робимо все, щоб створити такий особливий центр реабілітації і приймати більше діток, які цього потребують, військових та їх сім’ї.
Ти думаєш, чому кінь скидає вершника?
Ксюша, я відвідала загалом достатню кількість кінних клубів, навіть займалась верховою їздою. Але припинила, бо мене не завжди задовільняло ставлення до коней там. І я не хотіла бути частиною цієї системи експлуатації. Ви з Галею дійсно створили рай для тварин тут. Видно, що всі вони щасливі, просто живуть повноцінне життя, вільно бігають, їдять….
Ти ще не задала питання, але я хочу продовжити. Ми коли з Галею все створювали, то хотіли, щоб центром була не людина все-таки, а потреби тварин в першу чергу. А потім будувати над цим все інше.
В нас концепція постійного доступу до їжі. Тобто ми не обмежуємо тварину. Вона їсть постійно, коли хоче. Коні знаходяться в табуні, у них своя ієрархія. Вони постійно в русі. Тому що коли коні цілий день стоять у деннику, і гуляють лише одну годину, а в інший час просто чекають на те, щоб побігти, щоб побачити свою людину, щоб поспілкуватися з іншими конями – це не життя. Тому ми намагались відтворити більш природне середовище. Коли тварина доглянута, здорова, щаслива, у неї виникає вже зовсім інший рівень відносин з людиною.
Фізичний та емоційний стан коня впливає на його ставлення до людини?
Є багато речей, які власники коней роблять, навіть не задумуючись про самопочуття тварин. А тваринам це може бути дуже не комфортно, проте сказати вони не здатні й лише подають знаки, роблять якісь непередбачувані речі.
Може щось болить, на це ніхто уваги не звертає, тварину продовжують використовувати, а вона в свою чергу бере й скидає з себе вершника. Ти думаєш, чому кінь скидає людину? Тому що йому погано, а цього не помічають просто. За це я й ціную Галю, вона настільки відчуває коней, коли бачить проблему відразу намагається її дослідити та вирішити.
У нас був кінь Ратуй, він з дуже відомої конюшні до нас приїхав.
Його там багато років експлуатували. Ми лікували Ратуя пів року, налагодили систему харчування, але в якийсь момент йому стало гірше… Він помер, проте свої останні місяці життя Ратуй прожив у любові та піклуванні.
Моя мрія, щоб тут було таке місце, де люди хочуть бути, приїжджати, дарувати турботу та любов іншим. Ми хочемо знайти кожній врятованій тварині свого опікуна. Адже кожен заслуговує на любов.
Утримання коня – це дуже недешева історія. А утримувати 35 коней – це просто сотні тисяч гривень щомісяця. Як ви знаходите фінансування?
Це непросто, це точно. Іноді я прокидаюсь і думаю, як жити далі цей день. Але, мабуть, Всесвіт нас підтримує.
На жаль, немає одного партнера, який би допомагав закривати всі потреби.
Нам допомагає дружній фонд закуповувати сіно і це велике надбання, я безмежно їм вдячна. Фонд Nova Ukraine дуже допоміг нам з матеріалами для будівництва денників для 20 врятованих коней цієї зими та підтримував суттєво у перші місяці заснування ранчо.
Також суттєво підтримують друзі, які бачать, що мені потрібна допомога, а вона дуже потрібна на оплати зарплат 3х конюхів, регулярні ветеринарні процедури, прибирання левад технікою і цей список довгий.
Також є опікуни в декількох коней, які щомісячно підтримують фінансово, при цьому мова навіть не йде про тренування верховою їздою.
Наприклад, у кобили Селени з Харкова є опікунка – журналістка, Наташа Молчанова. Селена має ваду воблера і в будь-який момент у неї можуть відмовити ноги і її паралізує. Ми розуміємо, що навантажувати її не можна, їздити тим більше. Тому Наташа просто приїжджає і доглядає її. Ходить з нею в поле, постійно щось їй купує, вичісує… стільки любові їй дарує. І я бачу, що сама Наташа від того дуже отримує багато позитивних емоцій, і така гармонія між ними, і Селена її завжди чекає.
Ксюша, скільки коштує утримання одного коня?
Взагалі, ми зараз розрахували, що в середньому – це шість тисяч п’ятсот гривень. Це та опіка, яку ми зараз просимо. Це щомісячна платня.
Окрім коней, ти допомагаєш ще й притулкам для собак та котів. На допомогу кому люди активніше донатять, із твого досвіду?
З мого досвіду, зібрати кошти на допомогу песикам легше. Мені здається, тут справа у нашій філософії та цінностях, люди краще реагують на тварин, які їм більше зрозумілі. Коні викликають іноді неоднозначну реакцію: «вони ж там у вас працюють, ви на них їздите, та ще й гроші заробляєте…. То чому ж я повинен вам допомагати?» Плюс, на жаль, в нашій країні їдять коней, для багатьох це сільськогосподарська тварина. Тому суспільству ще потрібно змінюватися, аби була більша підтримка.
Я не можу просто лежати і відпочивати на вихідних
Я знаю, що ти підтримуєш ідеї сталого виробництва та свідомого споживання. Хочеш сама виготовляти сіно, встановити сонячні панелі на території ранчо?
Так. Тут навкруги нас багато полів, ми вже дивилися, що тут можна зробити. Також ми дуже хочемо засадити культури, які б коням були корисні, щоб ми могли давати не тільки базове сіно, а ще й більш корисні трави.
Це, наприклад, люцерна. Це такі якісні трави, які треба додавати в харчування коней, вони дуже важливі для повноцінного раціону. Тому перший ступінь – це просто сіно, а другий – це засадити якусь культуру, яка нам додасть ще більше можливостей, щоб забезпечити виживання і нормальну життєдіяльність. Сонячні панелі – це друга важлива потреба ранчо. Вони дадуть нам можливість бути енергетично незалежними, тому що світло часто відключають, а для життєздатності ранчо та для роботи насосів для води – це критично мати альтернативне джерело енергіі. Коні за добу споживають 60 літрів води в холодну пору та 100 літрів в спеку, відповідно потреба на місяць 3-3.5 тон. Взимку критично ще нагрівати воду, щоб вони постійно пили теплу (+10-15) разом з годівлею сіном, та могли себе обігрівати, враховуючи, що у нас дерев’яні шелтери і цілодобовий вигул в левадах.
Розкажи трохи про всі свої сфери благодійності?
Я опікуюсь трьома притулками для тварин, допомагаю отримувати гранти волонтерам-зоозахистникам, допомагаю кормами тим, хто приймав від мене врятованих тварин. Також підтримую ще три дитячі будинки, закуповую подарунки, влаштовую для діток свята. І в цьому мені теж допомагають друзі. І ще долучилась до допомоги будинку літніх людей. На цьому все, я поки обмежилась. Адже це не просто слова, на все потрібно знаходити час.
От, до речі, як ти на все те знаходиш час, адже ти ще й маєш офіційну роботу в міжнародному банку?
Так, я віддана своїй основній роботі і отримую задоволення від того, що роблю вже багато років.
А щодо волонтерства, мені здається, що я та людина, яка по-іншому просто не може. Якщо є вільний час, то я завжди маю його якось використати, бути корисною людям. Реалізація моя у тому, щоб робити людей щасливими. Я не можу просто лежати і відпочивати на вихідних. Коли я щось роблю корисне для інших, то наповнююсь енергією і відчуваю сенс життя.
Мій чоловік вже змирився: «Я розумію, що ми по-іншому жити не будемо. І, в принципі, якщо в тебе вільний час є, то його немає, тому що ти вже придумала щось собі наперед».
